Непроцесуальні форми пізнання не мають такої достовірності і тому така інформація завжди розглядається як попередня, орієнтуюча, але по окремих злочинах, обставинах без такої інформації неможливо побудувати, спланувати процес доказування у відповідності з чинним законодавством.

Для органів розслідування, прокуратури і суду, які ведуть боротьбу із злочинністю, подія злочину є завжди в минулому, і її необхідно відновлювати шляхом складної діяльності – доказування.

Доказування – це встановлення обставин справи шляхом оперування судовими доказами.

В широкому розумінні – це збирання, закріплення, перевірка і оцінка доказів з метою встановлення події злочину, осіб, які вчинили злочин, а також всіх інших обставин, що входять в предмет дослідження в конкретній справі.

Після кожного злочину обов’язково залишаються сліди. Іноді діяння злочину спостерігаються особами, які в силу обставин стали очевидцями підготовки, вчинення або приховування слідів злочину. Їх показання можуть бути використані для розкриття злочину і встановлення особи, що його вчинила.

Залишаються сліди злочину і злочинця також на різних матеріальних предметах: відбитки пальців, сліди ніг, знаряддя злочину, плями крові тощо.

Збирання, закріплення і дослідження доказів, встановлення їх зв’язку з подією злочину і про особу, що її вчинила, складає суть доказування в кримінальному процесі.

Органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в процесі розслідування і розгляду справи в судовому засіданні безперечно спроможні встановити обставини справи в точній відповідності з дійсністю. Інакше кажучи, вони спроможні за допомогою доказів відшукати істину в кримінальному процесі.

Розглядаючи зміст кримінально-процесуального доказування, можна виділити два його види:

Доказування являє собою сплав практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності суб’єктів кримінального процесу.

Поняття доказування – це діяльність суб’єктів кримінального процесу по збиранню, перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, а також по формуванню на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування.

Доказування являє собою сукупність практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності суб’єкта кримінального процесу. Його елементи є збирання /формування/, перевірка й оцінка доказів та джерел. На практиці ці елементи злиті тісно і нерозривно переплітаються один з одним.

Поняття доказів та процес доказування

Всі необхідні обставини в кримінальному судочинстві встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів.

Поняття доказу в судочинстві відрізняється від поняття доказу в логіці. Доказ – це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істин і зв’язаних з цим суджень. Він складається з таких елементів:

Звичайно, докази в розумінні науки логіки теж широко застосовується в кримінальному процесі, особливо при обґрунтуванні процесуальних рішень /постанов, вироків, ухвал/. Приклад – ст.334 КПК зобов’язує суд мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не зв’язані з позбавленням волі. Широко логічні докази використовують оратори, захисники. Батьківщиною логічних промов на різні теми рахують стародавній Рим і Грецію. Класично використовували логічні докази судові оратори А.Ф. Коні, Ф.Н. Плевако, К.К. Арсеньєв – 19 ст. Росія.

Одним із важливих і складних питань в теорії доказів є формування поняття кримінально-процесуальних доказів. Оскільки обставини, що підлягають встановленню в кримінальній справі, не можуть бути безпосередньо сприйняті особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом, то їх встановлення проводиться за допомогою доказів.

Коло доказів законом не обмежене, ними можуть бути всякі фактичні дані, що відносяться до справи і мають значення для її правильного вирішення. У відповідності до ст. 65 КПК доказами у кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку органи дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються:

- показаннями свідка,

- показаннями потерпілого;

- показаннями підозрюваного;

- показаннями обвинуваченого;

- висновком експерта;

- речовими доказами;

- протоколами слідчих і судових дій;

- протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Слід коротко зупинитися на характеристиці наведених джерел доказів. Цей перелік є вичерпним, і відомості, отримані з інших джерел, не будуть вважатися доказами.

1. Показання свідків.

Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні також бути опитані.

2. Показання потерпілого.

(Так само, як і у свідків).

3. Показання підозрюваного, обвинуваченого.

Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання, або застосування до нього запобіжного заходу, а обвинувачений - з приводу пред’явленого йому обвинувачення, а також з приводу всіх інших відомих їм обставин у справі і доказів, що є у справі.

Їх показання, навіть коли вони себе визнають винними, обов’язково підлягають перевірці. Визнання ними своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю інших доказів, що є у справі.

4. Висновок експерта.

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні