5. Речові докази.

Відповідно до 78. КПК речовими доказами є предмети, які були знаряддями вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності. Відповідно до ст. 79 КПК речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. В окремих випадках речові докази можуть бути для вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження у справі. Відповідно до ст. 80 КПК речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку на оскарження постанови и ухвали про закриття справи. Документи – речові докази повинні зберігатись весь час при справі, а заінтересованим особам можуть бути видані їх копії. Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним органам для реалізації. Коли потім виникне необхідність у їх поверненні, то вони їх замінюють аналогічними або сплачують їх вартість.

6. Протоколи слідчих і судових дій.

(Крім протоколів допитів свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого).

7. Документи.

Документи є джерелом доказів, якщо в них засвідчені та викладені обставини, які мають значення для справи. Якщо вони мають ознаки, які підпадають під дію ст. 78 КПК, то вони є речовими доказами.

(Офіційні документи, кіно-, фото-, відео-, аудіо матеріали).

У теорії доказів кримінального процесу проблематичними залишаються поняття “докази”, що викликає в літературі та на практиці різні тлумачення, а то й наукові дискусії. Тому, фундаментальне визначення цього поняття в чинному КПК потребує уточнення.

М.В. Салтевський в статті “Про поняття доказів” у новому кримінально-процесуальному законодавстві вказує визначення поняття “докази” таке: “Доказами є фактичні дані, що містяться в законних речових та особових джерелах”. Закон не дає розуміння “фактичні дані”, а в теорії по цьому питанню немає єдиної думки.

Частина вчених рахує, що це факти минулого, які відображаються в показаннях свідків, потерпілих і вся інша інформація, друга частина бере до уваги тільки факти, а треті як факти минулого, так і фактичні дані.

Більш правильним буде то, що доказами є інформація про факти.

Факти – це об’єктивна реальність, яка існує незалежно від людей. Крадіжка – факт існує в минулому, незалежно дізнаються про це люди, які ведуть розслідування, чи ні, але ж для того щоб цей факт був використаний в доказуванні, треба щоб він був відображений в свідомості цих людей. Фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі багато. Перерахувати їх неможливо. Та в процесі досудового розслідування і судового розгляду справи можуть бути використані як докази лише фактичні дані, які одержано з встановлених законом джерел і встановленого законом порядку.

В дослідженнях науковців немає єдності щодо визначення стадій формування показань. М. Порубов та В. Коновалова ділять даний процес на три стадії -–сприйняття, запам’ятовування і відтворення. Л. Карнєєва виділяє ще одну стадію – згадування прийнятого.

С. Стахівський в статті “Особливості формування окремих процесуальних джерел” вказує, що найбільш точним і правильним є подія формування показань на п’ять стадій – сприйняття, запам’ятовування, відтворення, прийом і осмислення одержаної інформації слідчим, трансформація осмисленого в протокольний запис.

Класифікація доказів – це розподіл їх на окремі групи і визначення особливостей кожної з таких груп. Вивчення особливостей кожної такої групи допомагає правильно користуватися доказами в процесі розслідування і розгляду в кримінальних справах.

В науці кримінального процесу докази класифікуються:а) щодо обвинувачення, пред’явленого обвинуваченому; б) щодо головного факту.

Щодо обвинувачення докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні, а щодо головного факту – на прямі та побічні. Обвинувальні є такі докази, що викривають певну особу у вчиненому злочині або встановлюють обставини, посилають відповідальність обвинуваченому. Виправдувальні є такі докази, що пом’якшують його відповідальність.

Поділ доказів на обвинувальні і виправдувальні відповідає вимогам ст.22 КПК про те, що у процесі провадження справи вияснилося як ті обставини, що викривають обвинуваченого, а також обставини, що обтяжують і пом’якшують його вину.

Особливим видом виправдовуючого доказу є алібі. Алібі – це доказ того, що обвинувачений під час події злочину знаходився в іншому місці і тому не міг вчинити цей злочин. Безсумнівне встановлення алібі є підставою для визначення обвинуваченого невинним. Слід, однак, мати на увазі, що злочинці іноді штучно створюють для себе видимість алібі і тому, до встановлення цих обставин необхідна особлива увага. Алібі не можна застосовувати механічно щодо всіх обвинувачених, адже можна бути в іншому місці в час скоєння злочину і все ж бути винним у його заподіянні. Наприклад, організатори злочинів, підмовники є співучасниками злочину хоча вони і не обов’язково присутні в місці події злочину.

Поділ доказів на прямі і побічні здійснюється залежно від їх відношення до головного факту.

Головним фактом у кожній кримінальній справі є сукупність обставин, що входять до предмету доказування як елементи складу злочину.

Такі докази,