Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, потерпілим, цивільним позивачем і відповідачем та їх представниками, а також будь-якими громадянами, установами, підприємствами і організаціями.

Однак для того, щоб одержані фактичні дані (докази) були використані в кримінальному процесі, вони мають бути належно оформлені і закріплені. Так, ст.79 вимагає, щоб речові докази були уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою слідчого або ухвалою суду.

Збирання (формування) доказів – це врегульована діяльність особи, яка проводить дізнання – слідчого, прокурора, судді і суду по виявленню і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації.

Таким чином, способами збирання доказів є слідчі дії і судові дії (допит, обшук, огляди тощо) інші процесуальні дії. Вичерпаний перелік дій дано в КПК:

допит підозрюваного;

допит свідка;

допит потерпілого;

допит обвинуваченого;

допит експерта;

очна ставка;

пред’явлення для впізнання;

обшук і виїмка;

ексгумація трупа;

освідування;

відтворення обстановки і обставин події;

призначення експертизи та відібрання зразків для експертного дослідження;

накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку;

огляд.

Показання потерпілих і свідків повинні бути занесені до протоколу допиту і підписані особами, яких допитано і особами, які допитували. Розвиток науки і техніки надає органам розслідування і суду можливості використовувати нові засоби фіксації доказів (відео, кіно, фото, звукозаписи). Більше того, окремі (телефонні розмови) технічні засоби є джерелом доказів.

Результати експертного дослідження знаходять своє процесуальне закріплення в спеціальному документі – висновку експерта.

Збирання і закріплення доказів по “гарячих слідах” своєчасне і вміле проведення таких процесуальних дій як затримання, обшук, виїмка та ін., мають надзвичайно велике значення для здійснення доказування в кримінальному процесі.

Закон України “Про ОРД” від 18 лютого 1992р. в ст.10 передбачає, що матеріали використовуються “для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі”.

Значну роль у відшуканні доказів і встановленні обставин справи відіграють оперативно-розшукові дії. Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють ОРД, провести оперативно-розшукові заходи, чи використовувати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Зібрані в кримінальній справі фактичні дані можуть бути покладені в основу тих чи інших висновків лише при умові, що вони є достовірні, тому особливо важливе значення в процесі доказування має перевірка доказів, що стверджують або навпаки, спростовують докази, зібрані раніше.

Завершальним етапом в процесі доказування є оцінка зібраних по справі доказів. Вона складається з визначення достовірності зібраних по справі фактичних даних, одержаних з показань свідків, потерпілих, обвинувачених та інших джерел і значення цих даних для правильного вирішення справи.

Ніякі докази для суду прокурора чи слідчого не мають наперед встановленої сили. Слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Оцінка зібраних доказів в сукупності їх завершується певним висновком (постанова про притягнення як обвинуваченого). Внаслідок оцінки доказів суд робить висновки – про винність чи невинність підсудного.

Обов’язок доказування. Ст.4 КПК зобов’язує суд, прокурора, слідчого і органи дізнання вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину та їх покарання.

Ст.22 КПК, якою закріплено обов’язок прокурора, органу розслідування вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного повного і об’єктивного дослідження обставин справи, забороняють перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого.

У процесі досудового розслідування органи дізнання і слідства під наглядом прокурора збирають докази для встановлення події злочину, особи злочинця та інших обставин, що входять у предмет доказування по справі. Закон вимагає, щоб розслідування не було однобічним, лише обвинувальним. Слідчий, особа, що провадить дізнання і прокурор зобов’язані всебічно, повно і об’єктивно досліджувати матеріали справи і на цій підставі вирішувати питання про достатність даних для закінчення розслідування і направлення справи в суд чи для прийняття іншого рішення в справі.

Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор доводить правильність і обгрунтованість висунутого проти підсудного обвинувачення. Разом з тим, прокурор не може допускати обвинувачення невинних, якщо обвинувачення не знаходить підтвердження, закон зобов’язує прокурора відмовитись від обвинувачення (ст.264 КПК).

Закон зобов’язує захисника використати всі вказані в законі способи і заходи захисту з метою вияснення обставин, що виправдовують обвинуваченого чи пом’якшують його відповідальність.

У кримінальному процесі правила про обов’язок доказування діють у поєднанні з правилами про активну роль у встановленні істини. Розглядаючи справу в судовому засіданні, суд не обмежує перевіркою матеріалів дізнання і досудового слідства. Він зобов’язаний вживати своїх необхідних заходів для встановлення істини, вияснення обставин, які були недостатньо висвітлені обвинувачем, захисником, підсудним й іншими учасниками процесу.

Якщо в процесі судового розгляду з’ясовується, що справу розслідувано неповно, суд вживає заходів до заповнення прогалин в судовому розслідуванні, а коли цього зробити в судовому засіданні неможливо, справа повертається на дорозслідування. Слід зробити порівняння процесу доказування.

Обвинувачений має право захищатись, однак, це не є його обов’язком (ст.21 КПК) і те, що обвинувачений не подав доказів для спростування обвинувачення або відмовився давати пояснення по суті пред’явленого обвинувачення, не може розглядатись як доказ його винності. Обвинувачений визнається винним не тому, що він спростував обвинувачення, а тому, що його винність доведено.

Посилання обвинуваченого на фактичні обставини, що спростовують його вину чи пом’якшують відповідальність, підлягають обов’язковій перевірці, незалежно від того, просить про це обвинувачений чи ні. Показання обвинуваченого