як на досудовому слідстві, так і в суді можуть бути відкинуті, однак не тому, що обвинувачений не довів якоїсь певної обставини, а тому, що органи дізнання, слідства, прокурор і суд перевіривши ці пояснення прийшли до висновку, що не мають істинного значення для вирішення справи.
В окремих демократичних державах процес доказування регламентується по різному і як приклад розглядаємо і порівнюємо його з КПК України:
В кримінальному судочинстві Англії діють правові норми і інститути, які виникли декілька століть назад. В цій країні немає кримінально-процесуального кодексу. Кримінальне судочинство базується більше чим на 300 законодавчих актах, прийнятих в різні часи парламентом, а також на судових рішеннях. Розслідування злочинів поліцією не керується якимись нормами, а тільки загальними судовими правилами, які не мають юридичної сили. Закінчується розслідування представленнями судді матеріалів з висновокм поліцейського, який виступає перед судом і в якості обвинувача по нашому чинному законодавству це може робити прокурор в суді.
В американському кримінальному процесі є два види кримінального переслідування:
а) провадження по справах, в яких складається обвинувальний акт (тяжкі злочини);
б) сумарне провадження (злочини, які не являють великої суспільної небезпеки).
Право порушувати розслідування надано багатьом органам, їх більше 50, але поліція займає головне місце (федеральна поліція, поліція штатів та місцева поліція), (протокольна форма).
У Франції існує поліцейське розслідування і попереднє судове слідство. Доказування в кримінальному процесі Франції базується на теорії вільної оцінки доказів. Внутрішнє переконання суддів признається безвідповідальним. Теорія доказів виходить з того, що об’єктом доказування є дві обставини:
а) факт порушення кримінального закону і матеріальні збитки;
б) вина у всіх її формах.
При доказуванні використовують як прямі так і побічні докази. Обов’язок доказування розділений між сторонами. І обвинувачений мусить доказувати свою невинність.
Особливості процесу доказування в окремих стадіях кримінального судочинства
В кожній справі кримінального судочинства окремі елементи процесу доказування (збирання, перевірка й оцінка доказів) мають свої особливості і різну питому вагу, що обумовлюють, в основному, завданнями тієї чи іншої стадії. Різні також коло суб’єктів доказування та їх процесуальна роль.
Основним завданням стадії порушення кримінальної справи є перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою встановити наявність або відсутність достатніх даних, які вказують на ознаки злочину (ч.2 ст.94 КПК), а також передбачених у законі (ч.1 ст.6 КПК) обставин, які виключають порушення кримінальної справи і на цій підставі прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи (ст.98, 99, 991 КПК) у зв’язку з цим дану стадію слід було б назвати стадією перевірки заяв і повідомлень про злочини або ж вирішення питання про порушення кримінальної справи.
Щоб не допустити підміни цією стадією досудового розслідування кримінальних справ, законодавець різко обмежив можливість провадження в цій стадії слідчих дій, спрямованих на збирання і перевірку доказів та їх джерел, але передбачає можливість досить широко застосування інших процесуальних дій, за допомогою яких можна процесуально зафіксувати і перевірити заяву або повідомлення про злочин: складання протоколу усної заяви або явки з повинною (ст.95, 96 КПК), прийняття письмових заяв і повідомлень про злочин (ст.95, 97 КПК), відібрання пояснень від окремих громадян або службових осіб, вимагання необхідних документів (ст.97 КПК), прийняття від громадян, підприємств, установ та організацій предметів і документів, які можуть бути доказами (ст.66 КПК). Всі перераховані процесуальні дії є способом збирання і перевірки документів і предметів як джерел доказу (ст.78, 83 КПК), а відомості, що в них містяться – як доказів (ч.1 ст.65 КПК), на основі яких установлюється наявність чи відсутність ознак злочину. Вони можуть бути використані і в інших стадіях кримінального процесу.
КПК до порушення кримінальної справи дозволяє проводити лише три слідчі дії: огляд місця події, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку. Доцільно було б в КПК розширити перелік слідчих дій, провадження яких допускається у цій стадії.
Так звана, протокольна форма досудової підготовки матеріалів (ст.425, 426 КПК) теж відноситься до стадії порушення кримінальної справи. Але її особливістю, з точки зору кримінально-процесуального доказування є те, що для порушення кримінальної справи необхідно зібрати достатні дані, які вказують на наявність не тільки таких ознак злочину, як суспільна небезпечність, але й на винність певної особи у вчиненні злочину.
Оцінка зібраних доказів та їх джерел порушення кримінальної справи відбувається за загальними правилами, передбаченими ст.67 КПК. Особливість полягає в тому, що її суб’єктами є тільки особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд тобто ті державні органи і службові особи. які вправі порушити кримінальну справу або відмовити в цьому, виконуючи функцію вирішення заяв і повідомлень про злочини. Інших же суб’єктів кримінального процесу, які вправі брати участь у доказуванні й оцінці доказів та їх джерел, у цій стадії немає.
Таким чином, у стадії порушення кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальне доказування, в якому наявні з певними, іноді значними особливостями всі його елементи.
У стадії досудового розслідування кримінальної справи проводиться розгорнуте кримінально-процесуальне доказування, в якому найбільш повно реалізуються всі його елементи, ширше застосовуються науково-технічні засоби для збирання і перевірки доказів та їх джерел. Деякі слідчі та інші процесуальні дії по збиранню доказів проводяться тільки або переважно у цій стадії (обшук, виїмка, затримання особи як підозрюваної, відтворення обстановки і обставин події, огляд місця події, освідування, впізнання). У цій стадії слідчий у процесі виконання своєї державно-правової функції розслідування кримінальної справи здійснює кримінально-процесуальні функції обвинувачення