(з моменту притягнення особи як підозрюваної або обвинуваченої) і вирішення кримінальної справи (коли він закриває її). З’являється і кримінально-процесуальна функція захисту від обвинувачення, яку здійснюють підозрюваний, обвинувачений його захисник і законний представник. Правильно і повно проведене розслідування кримінальної справи прокладає суду шлях до істини, є гарантією прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, держави і суспільства в цілому. Тому, не слід виключати стадію досудового розслідування по так званих “простіших” справах або коли факт “вчинення злочину є очевидним” під приводом раціоналізації процесу, забезпечення оперативності і швидкості судочинства і економії засобів, розвантаження слідчого апарату.
Під час призначення справи досудового розгляду суддя одноособово як правило не збирає нових або додаткових доказів та їх джерел, хоч при необхідності він вправі витребувати документи або приєднати до справи документи і предмети, подані учасниками процесу, викликати в судове засідання додаткових свідків (ст.253, 254 КПК).
Оцінка доказів суддею у цій стадії, як правило, провадиться тільки з точки зору “наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні” (ч.1 ст237, ч.1 ст.245 КПК).
У стадії судового розгляду справи здійснюється розгорнуте кримінально-процесуальне доказування і найбільш повно реалізуються всі принципи кримінального процесу. В ній, як у всіх наступних удових стадіях, суд виконує державно-правову функцію здійснення правосуддя і в ході її кримінально-процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор функцію обвинувачення. Останню виконують також потерпілий і його представник. Функцію захисту здійснюють підсудний, його захисник і законний представник, а також цивільний відповідач і його представник. Таке розмежування і розподіл кримінально-процесуальних функцій у суді створює процесуальні умови для всебічного, повного і об’єктивного дослідження судом за допомогою учасників судового розгляду всіх наявних у справі і нових доказів та їх джерел, з’ясування всіх обставин кримінальної справи і правильного їх вирішення.
Слід підкреслити, що судове слідство - не повторення досудового розслідування, а нове, самостійне слідство. Суд, досліджує не тільки уже наявні у справі докази, зібрані органами дізнання і слідчим, він має право із своєї ініціативи або за клопотання учасників судового розгляду викликати в судове засідання і допитати нових свідків, призначити експертизу, витребувати документи, приєднати до справи подані учасниками судового розгляду документи, предмети, які можуть бути речовими доказами (ст.296, 317 КПК). Питома вага цього елементу процесу доказування у суді стає більш значною у тих справах, в яких не провадилося попереднє розслідування. Всі судові дії аналогічні слідчим, але умови і порядок їх провадження істотно відрізняються. Крім того, огляд місця події і пред’явлення для впізнання в суді провадяться дуже рідко, а можливість обшуку, виїмки, відтворення обстановки й обставин події, освідування зовсім не передбачені КПК через нереальні труднощі або неефективність їх проведення судом.
Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч.2 ст.323 КПК). Отже, тільки ці докази є об’єктом оцінки суду, а також учасників судового розгляду (ч.2 ст.318 КПК).
У стадіях апеляційного та касаційного провадження, апеляційний суд у разі необхідності може провести попередній розгляд справи. Апеляційний суд з метою усунення неточності суді 1-ої інстанції може дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій. Касаційний суд не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин.
Стадія перегляду судових рішень в порядку виключного провадження складається з комплексу процесуальних дій, характерних для двох стадій кримінального процесу: порушення кримінальної справи, досудового розслідування. Відповідно до цього для неї характерні уже розглянуті вище особливості збирання, перевірки й оцінки доказів та їх джерел, властиві вказаним двом стадіям.
Значні особливості має процес доказування в стадії виконання вироку. Передусім, слід зазначити, що фактично єдиним джерелом доказів тут є документ, причому тільки офіційний (різні довідки, характеристики, висновки лікарської комісії, копії вироків та ін.). Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які відають виконанням вироку, засудженими, їх захисниками, громадськими організаціями тощо, або витребуються самим судом. Пояснення засудженого та інших осіб, які викликані в судове засідання за КПК не є доказами, хоч вони перевіряються й оцінюються самим судом нарівні з документами. Мабуть, було б доцільно визнати в законі як самостійне джерело доказів показання засудженого, а також передбачити право суду допитувати свідків і в цій стадії. Суб’єктами оцінки доказів у стадії виконання вироку є поряд із судом прокурор, засуджений, його захисник, представники адміністрації виправно-трудових установ, органів, які відають виконанням вироку, але звичайно вирішальна роль належить судові бо тільки він виконує функцію вирішення справи.