Оптимальне співвідношення гарантій встановлення істини і гарантій захисту прав і свобод людини і є системою гарантій правосуддя.

Співвідношення гарантій встановлення істини і гарантій захисту прав і свобод людини характеризується взаємодією різних об’єктивних закономірностей гносеологічної діяльності та юридичних принципів, які, маючи однакову мету, створюють єдину, доцільну і надійну процесуальну форму як систему гарантій правосуддя.

Стиль оформлення процесуальних документів

Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини у справі, сприяють зміцненню режиму законності. Слід у першу чергу звернути увагу на стиль юридичних та інших ділових документів. Мова юридичних документів має бути простою, зрозумілою, витонченою та гармонічною.

Можна виділити наступні особливості офіційно-ділового стилю:

Мова юридичного документа має бути літературною, без складних граматичних конструкцій та стилістичних зворотів, ясною, зрозумілою, змістовною та доцільною.

Характерні прості закінчені речення, відокремлені дієприслівникові звороти, які лаконічно передають потрібні відомості („враховуючи те, що...”).

Думки мають викладатися в такій послідовності, щоб одне положення виходило з досудового та готувало б до розуміння наступного.

Переважно використовуються стилістично нейтральні книжні слова та літературні вирази (н-д., „розкрадач”, „заподіяв тілесні ушкодження”, „вчинив хуліганство”).

Не використовуються метафори, елементи просторіччя, жаргонні слова та терміни іноземного походження, слова зі зменшувальними чи збільшувальними суфіксами, оклики, риторичні запитання та інші образно-експресивні засоби.

Прямий порядок у реченні.

Використовується професійна термінологія, яка вживається в законі („цивільний позивач”, „амністія”, „захисник”, апеляція” та ін.).

Вимоги, яким повинні відповідати кримінально-процесуальні документи:

Законність.

Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий.

Процесуальний акт визнається законним, якщо:

його прийняття передбачено КПК;

він винесений компетентною особою;

постановлений при додержанні умов, передбачених в законі;

відповідає процесуальній формі;

Обґрунтованість.

Висновки та рішення, які викладені в акті, мають ґрунтуватись на сукупності фактів, на достатніх доказах. Обґрунтованим може бути тільки рішення, яке не суперечить істині, яку можна практично перевірити.

Вмотивованість.

Це наявність в акті не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення. Мотиви і результати прийнятого рішення повинні бути у повній гармонії. Недопустимою є неправдива мотивація, яка використовується для маскування дійсного мотиву прийнятого рішення.

Переконливість.

Як самостійна ознака переконливість процесуальних рішень завжди пов’язана з певною їх оцінкою сторонніми особами.

Справедливість.

Ця ознака є особливо необхідною там, де відкривається простір правозастосуванню (скажімо, при обранні запобіжного заходу, затриманні підозрюваного, в призначенні кримінального покарання).

Логічність.

Процесуальний акт повинен бути складений у чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати з неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.

Слід зауважити, що процесуальні документи, матеріальна частина процесуальної форми, відносяться до важливих джерел інформації, в тому числі і про те, чи дотримується законність і в якій мірі на окремих стадіях, етапах розслідування кримінальної справи, а також в ході всього кримінального процесу.

Не тільки правильне і грамотне складання процесуальних документів має чимале значення, але і їх належна систематизація, правильне розміщення у кримінальній справі, оформлення кримінальної справи в цілому. Законодавець, по суті, ці питання не регламентує, а вказує тільки, що матеріали кримінальної справи повинні бути прошиті та пронумеровані. А коли справа багатоепізодна, складна, то зовнішнє оформлення справи також є вагомою.

Виникає питання також, чи всі матеріали, які стосуються кримінальної справи, повинні бути у ній розміщені та направлятися до суду. Однозначно на це питання відповісти важко. Напевно це питання у кожному конкретному випадку повинно вирішуватися слідчим з огляду на допустимість доказової інформації та належності до предмета доказування. Особливо це стосується справ, по яких тривалий час велося розслідування у зв’язку з розшуком осіб, які вчинили злочин. В таких випадках перевіряється багато версій, нагромаджується велика кількість документів.

Як ми бачимо, процесуальна форма визначається лише процедурними нормами кримінально-процесуального права. У першу чергу це стосується правильного оформлення процесуальних документів, структура та реквізити більшості яких чітко передбачені законом.

Види процесуальних документів

Можна провести класифікацію документів наступним чином:

По стадіях судочинства і особах, які приймають процесуальні рішення, - акти слідчі і судові;

По відношенню до виявлення і закріплення доказів – акти слідчо-процесуальні та процесуальні (які не є слідчими).

Слідчі дії спрямовані на збирання та перевірку доказів. Їх законом передбачено відносно мало. Це – допити, очні ставки, обшуки, виїмки, проведення експертиз, освідування, затримання підозрюваного, одержання зразків для порівняльного дослідження, ексгумація трупа, відтворення обстановки і обставин події. Хід та результати слідчих дій фіксуються у протоколах, які повинні відповідати вимогам, встановленим ст. 85 КПК.

Решта дій, передбачених кримінально-процесуальним законом, є просто процесуальними, не слідчими.

Процесуальні (не слідчі) акти можуть бути:

1. оперативно-виконавчими:

повістки;

постанови про примусовий привід та ін.

такими, що встановлюють процесуальне становище особи:

постанова про визнання особи потерпілою;

цивільним позивачем;

цивільним відповідачем;

обвинуваченим.

мати на меті забезпечення прав суб’єкта процесу:

протокол ознайомлення обвинуваченого з матеріалами експертизи;

протокол ознайомлення з матеріалами справи.

запобігання правопорушенням:

подання і т.д.

Передбачаються також слідчі дії, які вимагають участі судді (постанова про обрання обшуку в житлі особи, постанова про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту); прокурора (постанова про проведення обшуку не в житлі особи); спеціаліста (протокол огляду місця події, протокол відтворення обстановки і обставин події), понятих (протокол огляду, обшуку).

За процесуальним значенням існують також акти основні і допоміжні.

Основні становлять підсумок певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства