Процесуальний примус

Основні питання, які необхідно вивчити у процесі опрацювання теми: поняття та значення процесуального примусу; система заходів процесуального примусу; запобіжні заходи: підстави і процесуальний порядок обрання, зміни і скасування.

Рекомендована література:

Білоусов О.І. Проблеми визначення поняття „затримання підозрюваного” // Вісн. одес. Ін-ту внутр. справ. – 2005. - №1. – С. 22-25.

Білоусов О.І.Місце і роль запобіжних заходів у системі кримінально-процесуального примусу \\ Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. - №1. – С.178-181.

Дубинский А.Я., Сербулов А.М. Меры пресечения в советском уголовном процессе. К., 1950. 52с.

Зейкан Я.П. Права особи і проблеми, що виникають при її затриманні // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №19 (61). – С. 35-40.

Ілюк Ф. Взяття під варту: практика застосування запобіжного заходу \\ Юридичний вісник України. – 2007. - №8. – 24 лютого-2 березня. – С. 6-7.

Коваленко Є. Запобіжні заходи у кримінальному судочинстві: особливості та підстави застосування \\ Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №10. – С. 146-151.

Копетюк М. Особливості прокурорського нагляду за законністю і обґрунтованістю затримання і взяття під варту неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного) \\ Юридична Україна. – 2007. - №4. – С. 78-82.

Курильчук І. Взяття під варту // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №5. – С. 159-162.

Озерська А.В. Перевірка прокурором законності затримання органами внутрішніх справ громадян та утримання їх в ІТТ // Економіка, фінанси, право. – 2006. - №1. – С. 36-39.

Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. М., Наука. 1989. 256с.

Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. М., 1985. 140с.

Пільгуй І.В. Особливості обрання застави як запобіжного заходу в досудовому слідстві // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2005. – вип. 7. – с. 45-49.

Сліпченко В.І. Проблеми апеляційного оскарження обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту // Держава і право: зб. наук. праць. – Вип.. 30. – К.: ін-т дер. і права ім. В.М. Корецького, 2005. – С. 509-514.

Чернова А.К. Процесуальна самостійність слідчого та проблеми застосування запобіжних заходів \\ Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС. – 2006. – Спец. Вип. - №1. – С.94-101.

Поняття та значення процесуального примусу

У теорії кримінального процесу питання методів виховання є досить актуальним. У нашій державі переконання як метод виховного впливу застосовується державними й громадськими організаціями. Переконання являє собою такий виховний вплив однієї людини на іншу який спрямований на зміну неправильних відносин, поглядів, подань і формує нову моральність. Переконанню як найбільш природному способу впливу на людину належить важливе місце й у системі засобів досягнення цілей кримінального процесу. Переконання має своєю метою виховання в громадян внутрішньої потреби й стійкою звички правомірного поводження. Воно здійснюється різними прийомами: словом, прикладом поводження, публічною критикою найпоширеніших порушень законності й т.п. Переконання буде максимально ефективним і діючим, якщо воно здійснюється в атмосфері психологічного контакту, з урахуванням індивідуальних особливостей особистості, на яку спрямований виховний вплив. По своїй сутності переконання завжди повинно бути доказовим, інакше воно перетвориться в марне моралізування. При цьому переконувати треба конкретно, послідовно й логічно. Тільки при цій умові переконання буде предметним і зрозумілим, здатним досягти поставлених виховних цілей.

Саме існування права як соціально-ціннісної категорії робить регулюючий і виховний вплив, сприяє виробленню правосвідомості й правової психології. Як тільки правова норма уведена, вона переконує всіх, хто про неї знає або повинен знати, у необхідності погодити своє поводження з її вимогою. Однак найбільш сильний ефект виховного впливу права проявляється в «динаміці», у процесі його реалізації, коли відбувається застосування його до окремих конкретних випадків, де інтерес охоронюваного блага часом не збігається з інтересом індивіда, у відношенні якого право робить свій регулюючий і виховний вплив.

Важливе значення в забезпеченні дотримання права належить суспільній думці, що включає в себе ряд самостійних форм такого переконання. Перша форма зводиться до переконаності переважної більшості членів нашого суспільства в тім, що існуючі правові приписи спрямовані на охорону прав і законних інтересів самих же громадян і тому, з метою задоволення цих інтересів, підлягають точному й безумовному дотриманню. Другою формою переконання є негативна суспільна думка про тих осіб, які стали на шлях порушення законів, недотримання правил співіснування. У нашому суспільстві, де переважна більшість його членів внутрішньо переконані в необхідності дотримання всіх правових приписів держави, не може не виникнути негативна думка про ті абсолютні меншості, що ігнорує ці приписання, роблять дії, що викликають справедливе збурювання всієї громадськості. Це, звичайно, розуміють і нестійкі елементи, схильні до здійснення правопорушень. Для них далеко не байдуже негативна суспільна думка, що служить для багатьох з них досить сильним стримуючим фактором. От чому громадськість у цій справі зобов’язана проявляти необхідну активність. Це головний фактор, що ефективно сприяє попередженню правопорушень та злочинів.

Коли ж особа вже встала на шлях вчинення правопорушень, але ці правопорушення не носять злісного характеру й не являють собою великої суспільної небезпеки, доцільно застосовувати певні примусові заходи. У цьому випадку формування негативної суспільної думки про таку особу буде вже недостатнім.

Разом з тим, варто підкреслити, що в сфері боротьби зі злочинністю й, зокрема, у кримінальному судочинстві, саме переконання неможливо без примусових заходів. Примус же застосовується тільки там і тоді, де й коли одного переконання виявляється недостатньо. Кримінальне судочинство опиралося й опирається на державний примус, тому, що