У відповідності до ч.4 ст.148 КПК у виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований до підозрюваної особи. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред’явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлено, запобіжний захід скасовується.

Таким чином, закінчуючи розгляд третього питання, можна сказати, що запобіжні заходи – це така сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами і судами до обвинувачених а у виняткових випадках і до підозрюваних, з метою перешкодити їм скритися від слідства і суду, заважати встановленню істини по справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.

Види запобіжних заходів: процесуальний порядок їх обрання, зміни скасування

Законом (ст.149 КПК) передбачений вичерпний перелік запобіжних заходів ними є:

Тимчасовим запобіжним заходом – є затримання підозрюваного в порядку ст. 106, 115, 1652 КПК.

Крім цього, у відповідності до ст.436 КПК до неповнолітніх обвинувачених передбачається застосування ще двох видів запобіжних заходів:

На практиці найбільш поширеними запобіжними заходами є:

Слід мати на увазі, що до обвинуваченого (підозрюваного) може бути застосовано тільки один з передбачених законом запобіжних заходів, а не кілька одночасно.

Підписка про невиїзд (ст.151 КПК) – полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового забов’язання не відлучатися з місця постійного проживання, або з місця тимчасового знаходження, без дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого або суду.

Підписка про невиїзд – є найбільш поширеним запобіжним заходом. Вона обирається у тих випадках, коли обставини справи свідчать про те, що мета застосування запобіжного заходу може бути досягнута при обмеженні права обвинуваченого (підозрюваного) відлучатися з місця його постійного проживання, або тимчасового знаходження.

Під місцем постійного проживання обвинуваченого слід розуміти той населений пункт, в якому він за певною адресою має постійне житло, прописаний і проживає.

Місце тимчасового знаходження – це місце, в якому обвинувачений перебуває у зв’язку із проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням та інше.

При обранні підписки про невиїзд, - орган дізнання, слідчий, прокурор, суд і суддя не вправі визначити місце проживання обвинуваченого на період провадження по справі. Закон надає їм лише право заборонити обвинуваченому залишати місце постійного проживання, або тимчасового знаходження без їх дозволу.

Якщо обвинуваченому, що дав підписку про невиїзд, необхідно залишити вказане ним місце проживання, він повинен звернутися до особи, що відібрала підписку з клопотанням дозволити йому виїзд (хворий, на похорони, весілля і т.д.).

Дозвіл або відмова в цьому оформляються мотивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Рішення про відмову у дачі дозволу, може бути оскаржене у загальному порядку (ст.234 – 236 КПК).

Зміна місця проживання у зв’язку з отриманням житла, з наймом, обміном і неповідомленням тривалий час нової адреси, розглядається як порушення підписки.

Застосування підписки про невиїзд оформляється двома процесуальними документами:

В підписці про невиїзд, вказується:

У відповідності до ч.2 ст.151 КПК, у випадку порушення обвинуваченим даної ним підписки про невиїзд, вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом. Про це (наслідки порушення) обвинуваченому оголошується при відібранні від нього підписки про невиїзд.

Як правило, на практиці, наслідком порушення підписки про невиїзд, є заміна її, таким запобіжним заходом – як тримання під вартою.

Особиста порука (ст.152 КПК) – полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом, і зобов’язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, слідства, в суд на першу про те вимогу.

Число поручителів визначає слідчий і їх не може бути менше двох.

Поручителями можуть бути тільки особи, які заслуговують довір’я у слідчого і суду. Це громадяни, завдяки своїм моральним якостям мають авторитет і мають змогу забезпечити належну поведінку і явку обвинуваченого за викликом зазначених органів.

З метою вивчення даних поручителів, при необхідності суд, слідчий можуть витребувати характеристики, довідки. Ці документи додаються до справи.

Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або за згодою поручителів. Ці особи подають письмову заяву, і після цього слідчий з врахуванням даних по особі поручителя, взаємовідносин з обвинуваченим, вирішується питання про можливість застосування цього запобіжного заходу.

Застосування особистої поруки оформляється:

Поручителі викликаються до слідчого або суду, їх повідомляють про суть справи (характер злочину, роль обвинуваченого, ст. КК та інше), попереджують про відповідальність (ч.2 ст.152 КПК) в разі ухилення обвинуваченого від слідства і суду. Поручителі несуть майнову відповідальність (грошове стягнення до 200 – неоподаткованих мінімумів) тільки за невиконання зобов’язання забезпечити явку обвинуваченого.

Постанова про обрання цього запобіжного заходу – оголошується обвинуваченому. А зміст зобов’язання доводиться поручителям, які підписують його разом з особою яка його відібрала.

У відповідності до ч.3 ст.152 КПК, поручителям роз’яснюється їх право відмовитися від поруки.

Така відмова може статися в тому разі, коли поручителі переконуються в тому, що вони не можуть гарантувати належну поведінку обвинуваченого, та його явку до слідчого і суду. Відмова повинна бути усною або письмовою.