Примирення обвинуваченого з потерпілим і відсутність скарги потерпілого є підставами для відмови в порушенні кримінальної справи про злочини приватного обвинувачення (умисне легке тілесне ушкодження, умисне нанесення удару, самоправство).

Справи про злочини щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян (злочини приватного обвинувачення), порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.

Слід також зауважити, що справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України (зґвалтування), порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна, оскільки це злочини приватно-публічного звинувачення.

Якщо справа про будь-який із зазначених злочинів приватного обвинувачення має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, передбачений у ч.1 ст. 152 КК, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого про злочини приватного обвинувачення і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого його прав, передбачених ст.. 49 КПК, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Кримінальна справа щодо померлого підлягає порушенню тільки в тих випадках, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за ново виявленими обставинами.

Кримінальну справу не може бути порушено щодо особи, про яку є не скасований вирок, ухвала чи постанова суду, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи по тому ж факту, бо ці рішення мають загальнообов’язкову силу (ст. ст. 25, 403, 114 КПК). Виняток передбачено законом лише для суду. В стадії судового розгляду він має право порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) або щодо нової особи (ст. 278 КПК), незважаючи на наявність згаданих не скасованих постанов органу дізнання, слідчого, прокурора, бо суд внаслідок принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону не зв’язаний з висновками і позицією цих органів і повинен перевірити їх правильність та обґрунтованість.

Процесуальний порядок порушення або відмови у порушенні кримінальної справи

При наявності відповідних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також

дальше її спрямування.

Як було вже зазначено, якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Після порушення справи:

прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;

слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

суд справу про злочин приватного звинувачення призначає до розгляду.

Важливим моментом першої стадії кримінального процесу є процесуальний документ, що підтверджує порушення кримінальної справи, тобто процесуальної дії і виражається в оформленні рішення про початок розслідування кримінальної справи.

Процесуальний документ - постанова про порушення кримінальної справи, констатує факт по дійсність події злочину. В зв’язку з цим появляється суб’єкт кримінального процесу – особа, яка проводить дізнання, слідчий. Така постанова дає початок встановленню предмету доказування, виконання невідкладних та інших слідчих дій і прийняття рішення про закінчення розслідування в кримінальній справі.

Підстави до порушення кримінальної справи, на думку Тертишника В.М., мають містити два необхідних елементи:

наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;

наявність достатніх даних, а основі яких встановлюються ознаки злочину.

Виходячи зі змісту ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином вважається суспільно небезпечне, шкідливе, винне та протиправне діяння, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, скоєне осудною та деліктоздатною особою.

Достатніми даними, які вказують на наявність ознаку злочину, слід вважати наявність доказів, що підтверджують реальність конкретного протиправного посягання на конкретний об’єкт кримінально-правової охорони (наявність об’єта та об’єктивної сторони конкретного складу злочину) В кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення справи розв’язується компетентною особою за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням всієї сукупності матеріалів.

Безперечно, що на момент порушення кримінальної справи не завжди є можливість встановити, хто вчинив злочин і ступінь провини кожного з учасників. Але закон цього і не вимагає. На практиці баато справ порушуються саме за фактом вчиненого злочину (пограбування, крадіжки, розбою, вбивства тощо), що є припустимим та правомірним.

Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи слідчий, орган дізнання,