Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя - постановою закриває справу.

Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або коли в результаті змін в стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами статті 419 КПК за поданням головного психіатра органу охорони здоров’я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів.

Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку статті 419 КПК виносить ухвалу, а суддя - постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або обмежена осудність була встановлена під час судового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання.

Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом в порядку, передбаченому цим розділом, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку.

Особливості провадження у справах приватного обвинувачення

Виходячи з принципу публічності, ст. 4 КПК зобов’язує суд, прокурора, слідчого й орган дізнання у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, винних осіб і до їх покарання. Відсутність заяви потерпілого, його позиція при цьому не мають значення.

Однак закон (ст. 27 КПК) передбачає деякі особливості щодо злочинів приватного та приватно-публічного обвинувачення.

Справи про злочини, передбачені ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження), ч. 1 ст. 126 КК (побої і мордування), а також справи про злочин, передбачений ст. 356 КК України (самоправство) щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.

Законодавець виходить з того, що такі злочини не становлять великої суспільної небезпеки і конфлікти, які лежать в їх основі, можуть бути вирішені без втручання прокурора, слідчих органів і суду. Законодавець називає їх злочинами приватного обвинувачення (а не державного), оскільки потерпілий сам підтримує висунуте ним обвинувачення щодо тієї чи іншої особи.

Справи приватного обвинувачення порушується лише суддею на підставі скарги потерпілого. Така скарга повинна відповідати вимогам, які встановлені КПК щодо обвинувального висновку у ст. ст. 223, 224 Кодексу (другими словами, повинні бути вказані всі обставини вчиненого діяння, дані, наведені докази, які його підтверджують, поданий список осіб, які підлягають виклику в зал судового засідання).

Суддя, одержавши від потерпілого скаргу з проханням порушити справу, приймає одне із таких рішень:

1) залишає скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає встановленим вимогам, та повертає її особі, яка подала скаргу;

2) за наявності до того підстав відмовляє в порушенні кримінальної справи (зокрема, за п.6 ст. 6 КПК за примиренням обвинуваченого з потерпілим та ін.);

3) надсилає її за належністю прокурору, якщо вбачає в діянні ознаки публічного злочину;

3) за наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 27 КПК, порушує кримінальну справу і призначає її до розгляду.

Слід зауважити, що тут стадії порушення кримінальної справи та попередній розгляд справи суддею збігаються. Тому у постанові про порушення справи суддя одночасно вирішує питання про визнання особи потерпілою, цивільним позивачем та всі інші питання, пов’язані із призначенням справи до судового розгляду (ст. 253 КПК) – про заходи щодо забезпечення цивільного позову, про день і місце судового розгляду справи і т.д.

Підсудному не пізніше як за три доби до дня слухання справи повинна бути вручена копія скарги потерпілого, копія постанови судді про порушення кримінальної справи та повістка про виклик його в судове засідання.

Зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в частині першій статті 27 КПК, можуть бути об’єднані в одну справу.

На постанову про відмову в порушенні кримінальної справи протягом семи діб з дня її винесення особа, яка подала скаргу, вправі подати апеляцію до апеляційного суду.

Проте, виходячи зі змісту ст. 111 КПК, досудове слідство у таких справах є обов’язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка через свої психічні чи фізичні вади не може сама здійснювати своє право захист. Тому суддя, порушивши справу у таких випадках, зобов’язаний передати її прокурору для провадження досудового слідства у загальному порядку.

Злочин, передбачений ч.1 ст. 152 КК (зґвалтування без обтяжуючих обставин) називають злочином приватно-публічного обвинувачення. Це означає, що такі справи також порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого