характеристику, дізнавачу потрібно по телефону або іншим доступним способом заздалегідь зв’язатися з відповідною установою чи посадовою особою і зобов’язати їх як найшвидше виконати поставлене перед ними завдання.
5. Витребування інших матеріалів, які мають значення для розгляду справи в суді.
Частина 1 ст.426 КПК України визначає, що крім довідки про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристики з місця його роботи або навчання, в ході протокольного провадження можуть витребуватися й інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. Під матеріалами, які мають значення для розгляду справи в суді, слід розуміти, предмети і документи за допомогою яких встановлюються обставини вчиненого злочину і особу правопорушника. Питання процесуального порядку витребування таких матеріалів не знаходять законодавчого закріплення ні в нормах, які регулюють протокольне провадження, ні в нормах регулювання діяльності по перевірці заяв і повідомлень про злочини в стадії порушення кримінальної справи. Тому в практичній діяльності дії по виявленню правопорушення і викриття правопорушника фіксуються в таких документах: “протокол вилучення та огляду”, “протокол добровільної видачі”.
Аналіз змісту цих протоколів, як і дій, закріплених протоколами, засвідчує їх певну схожість з протоколами таких слідчих дій як виїмка, огляд і ін., які як відомо в ході протокольного провадження, а також при перевірці заяв та повідомлень про злочини в стадії порушення кримінальної справи, здійснювати не можна (за винятком огляду місця події). В зв’язку з цим примусового вирішення потребують питання:
яка процесуальна природа дій, які проводяться в зв’язку з виявленням правопорушення, а також документа, що закріплює результати проведення такої дії, їх обґрунтованість і законність.
6. Відбирання у правопорушника зобов’язання з’явитися за викликом органу дізнання і суду та повідомити їм про зміну місця проживання.
В процесі протокольного провадження законодавець не допускає застосування до правопорушника затримання в порядку ст.106 КПК, а також обрання щодо нього запобіжних заходів, але лише прокурором. Єдиним заходом процесуального примусу щодо правопорушника, згідно ст.426 КПК, є відбирання письмового зобов’язання з’явитися за викликом органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання. Це зобов’язання, маючи схожість з таким запобіжним заходом як підписка про невиїзд, відрізняється від останнього тим, що не обмежує свободу пересування кордоном визначеної конкретної території (місцем проживання або місцем тимчасового перебування), а лише визначає обов’язок правопорушника з’являтися за викликом органів дізнання і суду та повідомити про зміну місця перебування. Щоб цей захід процесуального примусу забезпечив належну поведінку правопорушника під час протокольного провадження органом дізнання і розгляду справи в суді, зобов’язання доцільно відбирати ще на початку підготовки матеріалів за протокольною формою, роз’яснивши правопорушнику наслідки його невиконання – можливість порушення кримінальної справи застосування після цього примусового приводу, затримання в порядку ст.106 КПК (якщо дозволяє санкція статті, за якою особа притягається до кримінальної відповідальності (обрання запобіжного заходу).
В тих випадках, коли правопорушник за викликом органу дізнання не з’являється без поважних на те причин, необхідно негайно порушити кримінальну справу і діяти за загальними правилами досудового розслідування.
Поняття “закінчення провадження протокольної форми” включає такі моменти:
Складання протоколу про обставини вчиненого злочину.
Затвердження протоколу начальником органу дізнання.
Ознайомлення правопорушника з протоколом і всіма долученими до нього матеріалами.
Направлення протоколу разом з матеріалами прокурору.
Про обставини вчиненого злочину складається протокол. Протокол займає центральне місце. Повинен відповідати загальним вимогам: бути законним; об’єктивним, обґрунтованим, грамотним, справедливим, логічним і в цілому високоефективним.
Вивчення матеріалів протокольної форми досудової підготовки матеріалів показало, що бувають випадки, коли в протоколах не вказуються способи і мотиви вчиненого, не всі дані про особу правопорушника маються, відсутня юридична оцінка злочину, не вказується час і місце складання протоколу, відсутній підпис правопорушника. Кожне із таких порушень є підставою для повернення матеріалів протокольної форми в органи внутрішніх справ.
В протоколі зазначається:
час і місце його складання;
ким складено протокол;
дані про особу правопорушника;
місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші обставини;
фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника;
кваліфікація злочину за статтею КК України;
відмітка про дату відбирання зобов’язання про явку в органи дізнання і суд.
Протокол містить в собі три складові частини: вступу, описову і резолютивну.
В першій частині зазначається затвердження протоколу начальником органу дізнання, назва документа, місце і час його складання, посада, звання і прізвище посадової особи, що склала протокол.
В основній частині протоколу зазначається встановлені в ході провадження обставини вчиненого злочину, фактичні дані, які підтверджують наявність злочину і винність правопорушника, висновок про кваліфікацію його дій за відповідною статтею кримінального закону.
Резолютивна частина повинна логічно випливати з описової частини і відповідати їй. В цій частині протоколу також повинні вказуватись фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника. Однією з найбільш суттєвих помилок, які допускаються при складанні протоколу практичними працівниками, є та, що вони замість викладення в описовій частині фактичних даних про наявність злочину і винність правопорушника, обмежуються лише вказівкою про джерела цих даних (наприклад пояснення Іванової Л.Л. (а.м. №)), що не є допустимим. Таке викладення буде істотним порушенням кримінально-процесуального закону і є підставою для повернення матеріалів на доопрацювання, перескладання протоколу. При посиланні на фактичні дані обов’язково повинні вказуватись аркуші матеріалів протокольного провадження, де вони містяться. Отже, в резолютивній частині протоколу викладаються відомості про правопорушника (як анкетні та інші дані, що характеризують його особу), зазначається на скількох аркушах додаються до протоколу матеріали; перераховуються із зазначенням індивідуальних ознак вилучені предмети і документи; додається список