Дізнання як кримінально-процесуальна діяльність

міліції України

Демократичні перетворення в усіх сферах суспільного життя, забезпечення гідних людини умов життя та праці передбачають необхідність змін у правовій системі. Серед актуальних проблем правової науки та практики значне місце займає проблема дізнання. Саме це питання не втрачає своєї актуальності і постійно знаходиться в центрі уваги вчених-юристів, співробітників правоохоронних органів, законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Проблема дізнання багатогранна і багатопланова. Ряд актуальних питань мають бути розглянуті більш глибше. Це, в першу чергу, правовий статус особи, яка провадить дізнання. За чинним КПК України особа, яка провадить дізнання – це особа, яка займає певну посаду в органах внутрішніх справ: її правове положення пов’язане з розслідуванням злочинів та іншими видами діяльності, що характерні для органу міліції. Цю особу уповноважує орган дізнання, тобто начальник міліції, провадити розслідування. Самостійно така особа має право приймати лише такі рішення: об’єднувати і виділяти справи; визнавати осіб потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами, їх представниками, доручати підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в розслідуваній нею кримінальній справі; збирати і подавати докази (викликати в органи внутрішніх справ свідків, потерпілих для допиту, експертів для дачі висновків); приймати рішення про проведення певних слідчих дій; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів за допомогою яких можна встановити необхідні у справі фактичні дані, вимагати проведення ревізії; оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. З останнім правом погодитись можливо лише частково. Закон зазначає, що особа, яка провадить дізнання, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. У процесі формування внутрішнього переконання відбувається вироблення власної думки як стану твердої впевненості у правильності своїх висновків, рішучості зафіксувати їх у процесуальних документах, висловити при необхідності прилюдно готовність відстоювати їх у відповідних інстанціях, нести за них відповідальність [1, 116]. А чи це так? Коли, наприклад, особа приймає рішення про закриття кримінальної справи, постанову таку обов’язково повинен затвердити орган дізнання (начальник міліції). Він може заперечити особі, яка провадить дізнання, у прийнятті рішення та не затвердити постанову. Це свідчить про відсутність можливості самостійно оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. А тому, безумовно, потрібно законодавчо надати право особі, яка провадить дізнання, в разі незгоди з вказівками начальника органу дізнання право подати справу прокуророві.

На наш погляд, правильно відзначив Чувилев А.А., що особа, яка провадить дізнання, - це процесуальна фігура, наділена законом визначиними самостійними правами та обов’язками [4, 14]. Він має рацію, але закон не зовсім достатньо наділив її, як було зазначено, самостійними правами. Виникає питання, чи така особа веде процес самостійно? Під час провадження дізнання вона частково приймає рішення самостійно. Частину рішень вона приймає з дозволу органу дізнання (начальника), а значить процес самостійно не веде.

Начальник органу, а не особа, яка провадить дізнання, починає і завершує кримінально-процесуальну діяльність. З цього приводу Гуткін М.І. зазначив, що особа, яка провадить дізнання, з’являється в кримінальному процесі (як учасник) в результаті волевиявлення органу дізнання [2, 1-12]. Доцільно було б, щоб особа, яка провадить дізнання, безпосередньо вступала в процес та завершувала його. Важливим є такий момент, як можна назвати посадову особу органу дізнання міліції в стадії порушення кримінальної справи, коли вона здійснює перевірку заяв та повідомлень про злочини? Особою, яка провадить дізнання, не назвеш, бо дізнання в цій стадії ще не розпочалося, а лише ведеться мова про те, розпочати чи не розпочати дізнання. Тому термін “особа, яка провадить дізнання” як би зайвий. Повинен бути термін “дізнавач”. Запропонований термін не є новим, давно знайшов своє застосування, означає “дізнатися про щось, провести дізнання” [3, 454]. Та й проект КПК України встановив такий термін.

Отже, кримінально-процесуальний статус особи, яка провадить дізнання потребує вдосконалення. Це, в першу чергу, стосується її процесуальної самостійності: можливості безпосередньо приймати рішення в стадії порушення кримінальної справи; оскаржувати вказівки начальника органу дізнання прокуророві; подавати справу прокуророві вищого рівня.

ЛІТЕРАТУРА: