Формально Верховним головнокомандуючим Збройних Сил є глава держави, йому належать виключні права по розташуванні Збройних Сил та призначенні офіцерів. Але прерогативи по управлінні Збройними Силами реалізуються Прем’єр-міністром шляхом особистих дій, в тому числі після консультацій із посадовими особами міністерств.

Прем’єр-міністр очолює Комітет оборони і заморської політики (членами якого є міністр оборони, внутрішніх справ, іноземних справ, фінансів, до його роботи також залучаються представники верховного командування та верховні чиновники Міністерства оборони). Цей комітет відає усіма військовими питаннями та координує діяльність всіх міністерств з проблем побудови Збройних Сил та підготовки до війни.

Прем’єр-міністр також здійснює загальне керівництво службою розвідки та Службою Безпеки.

Міністерство внутрішніх справ займає вищий статус в ієрархії міністерств. Його глава входить до складу Кабінету і такий пост як правило довіряється одному із лідерів партії, яка формує уряд.

Особливий статус цього міністерства впливає і на характер його функцій:

1) керівництво діяльністю по підтриманню внутрішнього порядку, поліцейською службою та політичним розшуком;

2) управління місцями позбавлення волі та ряд функцій у сфері управління юстицією (міністр внутрішніх справ призначає директора публічних переслідувань, який виконує функції кримінального розшуку, займається питаннями організації судів нижчих інстанцій);

3) контроль над імміграцією;

4) інші функції у сфері внутрішніх справ, які не віднесені до компетенції будь-якого іншого міністерства чи відомства.

Поліцейські утворення можна розділити на загальні (утворюються за територіальним принципом) та спеціальні (поліція управління атомною енергетикою, Міністерства оборони, транспортна, цивільної авіації, Лондонського порту та інших портів). Існують також спеціальні жіночі поліцейські формування.

Найбільш відома поліція – столична Поліція – Скотланд-Ярд, в складі якої є 6 підрозділів (адміністративний, вуличного руху і транспорту, кримінальних розслідувань, юридичний, медичний, науково-дослідницький). Столична поліція підпорядковується міністерству внутрішніх справ і міністр призначає на посади її посадових осіб.

Специфіку має і поліція Сіті, яка займається охороною банків, офісів, страхових компаній і т.д., які розташовані у невеликій частині міста – Сіті.

Характерною рисою для англійської поліції є те, що очолити її може лише особа, які пройшла всі щаблі поліцейської служби, починаючи із патрулювання вулиць, тобто перескочити певні сходинки неможливо.

До складу Великобританії входять Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія. Це є унітарна держава, але досить багатонаціональна, яка утворилась в результаті уній із Шотландією, 1707р., Уельсом, 1536, 1542 р.р. та Ірландією, 1901 р. До складу Великобританії входять також і ряд островів (о. Мен, Нормандські ос-ва). З моменту утворення та протягом існування цього союзу часто виникають питання надання автономії Шотландії та Уельсу та незалежності Північній Ірландії. Між цими регіонами існують суттєві відмінності у культурному, релігійному, мовному, економічному житті.

На сучасному етапі в державному управлінні цими територіями спостерігаються елементи автономії, особливо в Шотландії.

Щодо Шотландії, то вона володіє власною судовою системою, тут діє Шотландський парламент, який приймає власне законодавство, в тому числі у податковій сфері, та свій орган виконавчої влади. Для Шотландії загальнонаціональним Парламентом видається спеціальне законодавство для Шотландії. В рамках британського уряду існує спеціальне міністерство – Шотландське відомство, структурні одиниці якого розміщені в столиці Шотландії – Единбурзі. В його компетенцію входять питання місцевого значення, пов’язані із охороною здоров’я, освітою, охороною громадського порядку та ін., в тому числі контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування.

У Парламенті діє шотландський комітет, до складу якого входять всі депутати, обрані на території округів Шотландії та в якому проводиться друге читання законопроектів, пов’язаних із справами Шотландії.

Принцип автономності державного управління на рівні законодавчої та виконавчої влади встановлено і щодо Уельсу, але в меншій мірі, немає своєї судової системи, спеціальних законів щодо Уельсу не видається. Але тут діє Національна Асамблея Уельсу, який видає власні закони, але вони підпорядковані загальнонаціональному парламенту.*

Але слід зазначити, що поняття автономності по відношенню до вказаних регіонів є досить умовним, вони не є класичними автономними утвореннями, оскільки не мають достатньо широких повноважень по самоуправлінню.

Існують також нюанси і в адміністративно-територіальному поділі, якщо Англія поділяється на графства райони і приходи, то Шотландія – лише на округа та райони.

Що стосується Ірландії, то тут були спроби відновити дію власного законодавчого органу та сформованого ним уряду, але довгий час вони не закінчувалися успіхом, так як у зв’язку із боротьбою із тероризмом була запроваджена система «прямого правління з Лондону». У 2001 році тут були сформовані уряд та законодавчий орган, що свідчить про децентралізацію влади в даному регіоні.*

Місцеве самоврядування характеризується відсутністю на місцях представників центральної влади (англосаксонська система) – автономна система місцевого самоврядування, за якою пряме підпорядкування за вертикаллю здійснюється в обмеженій формі.

Немає загальних нормативних актів, які визначають внутрішню структуру муніципалітетів. Мають місце положення окремих законів про утворення на місцях певних комітетів, призначення конкретних посадових осіб. Інші питання вирішуються самостійно на місцях.

Велику частину функцій місцевого самоврядування зосереджують органи загальної компетенції у графствах.

Залежність місцевих органів від влади забезпечується системою грошових субсидій і дотацій, сума яких як правило перевищує суму надходжень від податків.

У випадку конфлікту центральна влада може застосовувати різні санкції, аж до розпуску муніципалітету, в тому числі може звертатися в суд, якщо незадоволена діями місцевих органів.

3. Законодавчий орган та його функції

Британське розуміння не дозволяє ототожнювати парламент і вищій законодавчий орган. Термін парламент розуміють в різних значеннях, але його повноваження аж ніяк не можна звести лише до законодавчих. В найвужчому значенні парламентом називають Палату Громад. Вона є єдиним вищім виборним органом в країні, її членів часто називають “членами парламенту”. Уряд,