В дещо ширшому значенні під парламентом розуміють обидві палати, але з юридичної точки зору найбільш правильно буде визначати парламент як єдиність монарха, Палати Лордів і Палати Громад. Аргументом на користь такого розуміння парламенту є законодавча процедура. Проект стає законом лише після того, як на його прийняття дадуть згоду Палата Громад, Палата Лордів і Корона. Ця складна система є наслідком древньої історії британського конституціоналізму.

Особливості соціально-економічної еволюції зумовили і відмінності державного розвитку. Станово-представницька установа тут виникла шляхом трансформації ради королівства, яка була створена на основі Великої хартії вольностей 1215 року.

Цей документ у сучасній Великобританії вважається першим актом конституційного значення. Внаслідок політичної боротьби між королем та знаттю, сторону якої прийняли дрібні феодали і городяни, на засідання ради в 1265р. були запрошені не тільки духовні та світські магнати, а й по двоє лицарів від кожного графства і по двоє представників від найбільших міст. Вважається, що від цієї дати і слід вести початок історії станово представницької монархії в Англії. Ще через десять років для визначення ради королівства в такому розширеному складі було вперше використано термін “парламент”. Цікаво, що цей термін був запозичений із тогочасної французької мови.

Спочатку стани в Англії засідали окремо. Проте в середині XIV ст. визначилася його нова структура. Парламент поділився на верхню і нижню палати. До верхньої палати лордів входили духовні і світські феодали, які одержували іменні запрошення від короля і були присутні на зборах ради. Але через деякий час систему запрошень для світських феодалів замінили на їхнє спадкове членство у палаті.

Нижня палата – Палата Громад - формувалася шляхом обрання представників від територіальних одиниць – графств і міст. Це обрання спочатку здійснювалося за змістом і формою. Однак з мірою зростання авторитету парламенту були прийняті виборчі закони, які уніфікували відповідні процедури в масштабах всієї країни. Зокрема, в першій половині XV ст. було прийнято закони про представництво від графств, на підставі яких правом обирати наділялися тільки особи дворянського походження. Останні репрезентували в палаті не лише свій стан, а й взагалі всіх вільних мешканців – власників землі в графствах. При цьому король зберігав за собою право визначати, які саме міста мають бути представлені в парламенті.

Найважливішими повноваженнями англійського парламенту вважалися його права в сфері фінансів. Ще наприкінці XIII ст. він підтвердив своє право встановлювати і стягати податки й різні грошові збори. Протягом всієї доби феодалізму в Англії це його право було об’єктом постійних зазіхань з боку королівської влади. Врешті-решт парламент розширив ці свої повноваження настільки, що почав вирішувати всі питання фінансування державної діяльності.

Велике значення мали і законодавчі повноваження парламенту. Його виключне право на прийняття законів історично виникло з права подавати королю петиції. Спочатку англійський парламент, як і інші європейські станово-представницькі установи, не стільки брали участь у законотворчості, скільки ставив перед королівською владою питання про видання нею бажаних для нього законів. Для цього парламент подавав королю відповідну петицію. Якщо король погоджувався з викладеними в петиції аргументами, то видавав закон (статут). Однак король своєю владою іноді робив зміни в змісті вимог, що містилися в петиціях.

Склад Парламенту.

Палата Лордів є унікальним явищем у світовому конституціоналізмі, і формально найчисельнішою серед верхніх палат парламентів розвинутих країн. На даний час до її складу входять 705 членів. Але реально на тих її засіданнях, що мають більш-менш важливий характер, присутні лише кілька десятків лордів, а кворум для проведення засідань складає всього троє присутніх. Причиною є відсутність реальних владних повноважень і доволі умовний конституційний статус.

Унікальним є і спосіб формування Палати. До її складу входять, переважно, особи, що мають титул перів (тобто є герцогом, маркізом, віконтом, чи бароном) отриманий у спадок, або наданий монархом за поданням прем’єр-міністра.

Принципи формування Палати зазнали значних змін протягом другої половини XX-го століття. Так закон про пожиттєве представництво 1958 р. вводить пожиттєві титули барона і баронеси. З цього часу в палаті лордів засідають жінки.

Закон про представництво 1963 р. дозволяє спадковим перам відмовлятись від членства в Палаті, а також всім п’єресам і шотландським перам надав право засідати в Палаті Лордів. В наслідок цього в 1989 р. право займати її лави мало 1244 особи.

В листопаді 1999 р. був проведений перший етап так званої великої реформи Палати Лордів, внаслідок чого спадкові пери (за винятком спеціально обраних 92-ох) були позбавлені права засідати в Палаті. В червні 2003 р. винесено на обговорення наступний етап реформи, котрий покликаний позбавити Палату її архаїчності.

Таким чином, сьогодні переважну більшість членів Палати Лордів (майже 600)становлять так звані довічні лорди (life peers).Такий титул присвоюється монархом за поданням прем’єр-міністра відставним політикам, видатним діячам науки, культури, тощо. Свій титул і місце в Палаті вони зберігають до кінця життя і не мають права передавати нащадкам. Довічні лорди є найдинамічнішим елементом Палати. Фактично саме вони, беручи активну участь в парламентських засіданнях, забезпечують збереження її як державного інституту.

Найчисельніша до реформи 1999 р. група лордів сьогодні представлена 92-ома виборними спадковими перами (Elected hereditary peers). За способом обрання вони ще поділяються на: вибраних фракціями Палати громад (Hereditary elected by party);обрані на певні посади в палаті (elected office holders); призначені монархом на