Парламент в процесі свого історичного розвитку здобув дуже широкі повноваження. Була сформована так звана “вестмінстерська” (Парламент засідає в Новому Вестмінстерському Палаці) система управління. Вже в XX столітті реальна влада поступово перейшла до Кабінету Міністрів. Зосередження основної влади “уайтхолом” (за назвою резиденції прем’єра) було викликане розвитком партійної системи. Міністри (зазвичай члени правлячої партії) паралельно є і членами парламенту, а прем’єр – головою урядової більшості. Отже ця більшість в практично забезпечує повну законодавчу підтримку політики кабінету.

4. Судова влада

Судова система має специфічні ознаки:

1) застосування судових прецедентів;

2) вироблення процесуальних норм судом;

3) практика виборності судді, особливо нижчого рівня;

4) залучення присяжних засідателів (не в багатьох випадках)

Судова система є децентралізованою.

Вищою судовою інстанцією є Палата Лордів (щодо Англії, Уельсу та Шотландії (але лише щодо цивільних справ)).

Верховний суд Англії та Уельсу складається з трьох самостійних судових установ – Апеляційного суду (цивільний та кримінальний), Високого суду (відділення королівської лави – розглядає найбільш складні цивільні справи та апеляції на вироки магістерських судів, канцлерське відділення – у першій інстанції заслуховує цивільні справи, пов’язані з власністю та банкрутством, сімейне відділення – розглядає скарги на рішення із сімейних відносин) та Суду Корони (у першій інстанції за участю присяжних розглядає найбільш складні кримінальні справи, а також апеляції на вироки і рішення магістерських судів).

Судді Верховного суду призначаються королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера, який його очолює.

До категорії нижчих судів відносять суди графств (цивільні справи) та магістерські суди (кримінальні справи).

Крім того діють і спеціалізовані суди, які утворюються за галузевим принципом (наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали, тощо).

Судова система Північної Ірландії в основному аналогічна англійській. Що стосується судової ситеми Шотландії, то вона має значну самостійність. Діє вища судова інстанція з кримінальних справ та вища судова інстанція з цивільних справ. Діють шерифські суди – на території кожного із шерифств, які розглядають цивільні та кримінальні справи. Нижчою інстанцією з кримінальних справ є окружні суди. Судді шотландських судів призначаються монархом за рекомендацією Державного секретаря зі справ Шотландії.

5. Статус і права суб’єкта

На практиці права британців регламентуються як статутним правом Велика Хартія Вольностей, 1215 р., Білль про права, 1689 р., Акт про права людини, 1998 р. тощо, так і прецедент ним правом та конституційними угодами.

Не існує загальновизнаної класифікації прав та свобод на конституційні та галузеві. Насамперед усі права людини і громадянина є галузевими правами, які обмежуються державою та базуються на основі принципу «кожний може робити те, що не заборонено законом».

На сучасному етапі розвиток інституту прав людини проходить під впливом національної специфіки різних сер британського суспільства та міжнародного права в сфері захисту прав людини. Довгий час навіть після ратифікації у 1951 році Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, 1950 року на території цієї держави не визнавалася обов’язкова юрисдикція Європейського суду з прав людини та право на подачу індивідуальної скарги до цього суду. Така ситуація існувала аж до запровадження в дію Акту про права людини у 2000 році, який, на думку вчених, уперше закріпив права людини у чітких та визначених термінах.

До середини 20 ст. в основу регламентації питань громадянства була покладена доктрина загального права про вірно підданство.

На сучасному етапі питання громадянства регламентуються в Акті про громадянство 1981 року.

Відповідно до цього акту громадянами Великобританії є: 1) громадяни Об’єднаного королівства Великобританії та 2) громадяни британських залежних територій.

Громадянами Великобританії є особи, народжені в Королівстві від громадян Великобританії чи осіб, які постійно проживають на її території; а так само народжена за межами королівства, але хоча б від одного з батьків – громадян Великобританії.