КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ДЖЕРЕЛА, ЧИННІСТЬ У ПРОСТОРІ ТА ЧАСІ

Кримінально-процесуальне право – галузь права, якою регулюються суспільні відносини у сфері правосуддя. Об’єктом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносини потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасниками кримінального процесу.

Кримінально-процесуальне право – це система правових норм, це така система правових норм, яка визначає порядок і процедуру здійснення судочинства, нарешті це така система правових норм, які утворюють певні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

Кримінально-процесуапьне право – це система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду зі встановлення об’єктивної істини та вирішення інших завдань судочинства, розгляду та розв’язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини належать норми, якими визначаються завдання та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу.

Інститути кримінально-процесуального права – сукупність взаємопов’язаних об’єктом правового регулювання певних процесуальних норм. Наприклад, інститут окремої слідчої дії – це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

Кримінально-процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.

Норми кримінально-процесуального права – це правила поведінки, які:

встановлені державою та закріплені у відповідному нормативному акті;

загальні для суб’єктів кримінально-процесуальних відносин (розраховані не на поодиноку конкретну дію, а на багаторазове використання в процесі провадження у кримінальних справах);

загальнообов’язкові для тих осіб, які є учасниками кримінально-процесуальної діяльності (підозрюваний, обвинувачений,потерпілий, свідок та інші);

забезпечуються силою державного примусу та іншого впливу. Вони можуть визначати норму свободи або модель дій.

Норми кримінально-процесуального права поділяються на окремі види:

Як би не була сформульована норма кримінально-процесуального права – у вигляді заборони (наприклад, не може бути допитаний як свідок захисник обвинуваченого про обставини справи, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням функції захисту), або у вигляді дозволу (наприклад, обвинувачений має право на захист), або у вигляді зобов’язання (наприклад, суд, прокурор, слідчий та орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в разі виявлення ознак злочину), або обмеження (ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом) – вона завжди в кінцевому підсумку вказує на те, яким чином повинен поводитися суб’єкт за певних процесуальних умов, і має регулятивний характер.

Кримінально-процесуальна норма, як і будь-яка правова норма, має тричленну структуру. Окремими її елементами є гіпотеза, диспозиція та санкція. Зв’язок цих елементів виражається формулою: „якщо – то – інакше”.

Гіпотеза правової норми вказує на те, коли і за яких умов (обставин) слід керуватися даною правовою нормою.

Диспозиція визначає, хто є учасником конкретних правовідносин, що регулюються даною правовою нормою, і яка поведінка приписується, забороняється або дозволяється ідею правовою нормою.

Санкція вказує на те, які негатавні наслідки тягає за собою невиконання наказів даної правової норми. Наприклад: „У разі нез’явлення без поважних причин обвинувачений підлягає приводу”.

Розрізняються правовідновлювальні та штрафні (каральні) санкції.

Перші спрямовані на усунення негатавних наслідків порушення правової норми. Воші найбільш поширені в кримінальному процесі

Каральні санкції мають на меті припинення правопорушень. Типовим видом такої санкції є штраф, що накладається судом на свідка, перекладача та спеціаліста за ухилення від з’явлення. Часто правовідновлюючі санкції передбачаються поряд із штрафними.

Кримінально-процесуальна норма – початковий елемент системи кримінально-процесуального права. Вона може міститися в одній або декількох статтях закону чи підзаконного нормативного акта і, навпаки, одна стаття може містити декілька правових норм, що регламентують окремі правовідносини.

У правовій науці використовується поняття „джерело права”. Норма права та джерело права – це не одне й те саме.

Норма кримінально-процесуального права – це загальнообов’язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права – це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.

Першоджерелом норм кримінально-процесуального права є Конституція держави, норми якої є нормами найвищої юридичної сила та прямої дії.

Конституція визначає основні засади інституту реабілітації безвинно засуджених та встановлює, що кожен має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади та посадових і службових осіб (ст. 56), визначає систему конституційних принципів правосуддя, систему гарантій захисту прав і свобод людини (недоторканність житла, особистого життя тощо), включає інші фундаментальні для кримінально-процесуального права положення.

Так, наприклад, у новій Конституції України (1996 року) вперше отримав належне юридичне оформлення та законодавче закріплення принцип презумпції невинуватості обвинуваченого: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не доведено