те, щоб довести встановлену істину до всіх. У цьому розумінні сліди злочину в ході розслідування не тільки збираються і досліджуються, а й процесуально закріплюються, перевіряються, пристосовуються до використання в судовому доказуванні. Самі докази підтверджуються іншими допоміжними доказовими даними, що забезпечує використання як доказів лише достовірної інформації, а отже безпомилковість висновків. Встановлення об’єктивної істини – основне завдання попереднього слідства, дізнання і судового розгляду.
Забезпечення правильного застосування закону потребує перш за все встановити істину. Тільки встановивши істину, органи досудового слідства, дізнання і правосуддя можуть забезпечити правильне застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був би притягнутий до відповідальності і підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був би засуджений.
Правильне застосування закону означає насамперед правильне застосування норм кримінального права: здійснення правильного висновку щодо наявності чи відсутності складу злочину, виду злочину, вини особи, кваліфікації дій обвинувачуваного.
Згідно зі ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину: об’єкт посягання, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону – вину.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість: Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачати. З’ясування форми вини має важливе значення для правильної кваліфікації злочину та визначення покарання.
Слід з’ясувати, чи мають місце обставини, що виключають злочинність діяння або звільняють особу від відповідальності. До числа обставин, що виключають злочинність діяння, належать необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, фізичний або психічний примус, виконання законного наказу, дія в стані ризику та виконання спеціального завдання (ст. 36-43 КК України).
Діяння, пов’язане з ризиком, уперше визнане законом як обставина, що виключає кримінальну відповідальність, ст. 42 КК України, згідно з якою не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мета. Ризик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.
Не є злочином виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, тобто вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чнного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з причиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший ніж половина максимального строку позбавленця волі, передбаченого законом за цей злочин.
Реалізація ідей гуманізації кримінального законодавства втілилась у новому правовому інституті – звільненні від відповідальності за умови дієвого каяття, відшкодування шкоди та мирової угоди. Згідно зі ст. 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. Більше того, згідно зі ст. 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Правильне застосування закону означає також неухильне додержання норм Конституції України та самого процесуального законодавства, безумовне дотримання принципів кримінального процесу і процесуальної форми.