Відповідно до ст. 53-1 КПК України у разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі встановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.

Реабілітація осіб, незаконно, безпідставно та несправедливо засуджених або притягнутих до відповідальності, включає повне відшкодування заподіяної їм майнової шкоди, поновлення в правах, відшкодування моральної шкоди та поновлення доброго імені громадянина. Порядок реабілітації визначено Законом України від 1 грудня 1994 р. „Про порядок відшкодування шкода, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, слідства, прокуратури і суду”.

Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок будь-яких незаконних процесуальних дій, рішень чи бездіяльності, а саме шкода, завдана внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Представляється, що відповідно до Конституції України, по-перше, відшкодуванню підлягає будь-яка шкода, завдана різними незаконними діями чи рішеннями; по-друге, відшкодуванню підлягає також шкода, завдана бездіяльністю, наприклад нерозглядом повідомлення про злочин, непорушенням справи, нерозкриттям злочину і т.д. В законі це повинно бути чітко окреслено, а, більше того, окремо повинна бути передбачена відповідальність держави за бездіяльність посадових осіб.

28. Документованість. Обов'язковим і невід'ємним елементом кримінально-процесуальної діяльності є кримінально-процесуальне документування — фіксація у процесуальних документах або за допомогою засобів технічного документування всіх процесуальних дій і рішень (обшук –протокол обшуку, експертиза – висновок експерта, арешт – постанова про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, судове слідство – протокол судового розгляду або відеозапис судового процесу тощо). Така фіксація має принциповий характер і покликана забезпечити як результативність виконуваних процесуальних дій, так і перевірність забезпечення при цьому прав і законних інтересів громадян.

Ст. 129 Конституції України визначає, що до основних засад кримінального судочинства належить „гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами”. Але технічне документування – лише частина діяльності з документування процесуального провадження, до того ж документуванню підлягає не тільки судовий процес, а й процесуальна діяльність на досудовому слідстві і в інших стадіях процесу

Сг. 84 КПК України вимагає обов'язкового документування слідчих і всіх інших процесуальних дій, надаючи цим вимогам принциповий характер. Судова практика виходить з того, що вважає істотним порушенням процесуального закону, яке тягне відміну апеляційною інстанцією вироку суду, навіть якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим чи секретарем. Подібні вимоги не менш важливі щодо фіксування слідчих дій чи рішень.

Процесуальний документ — складова і невід'ємна частина процесуального акту, суттєвий гарант правосуддя. Документування — принципове положення, невиконання вимог якого робить юридично нікчемними самі процесуальні акти і зводить нанівець зусилля по розв'язанню завдань правосуддя.

Неприпустимим є здійснення будь-дкої процесуальної дії або прийняття юридичного рішення без передбаченого законом процесуального документа, так як і складання документа буде абсурдним без необхідності фіксації будь-якого юридичного факту (дії або рішення). Документи мають бути складені у строгій відповідності з вимогами закону, на виконання закону. Принцип документування процесу, так як і інші принципи кримінального процесу, служить найважливішою гарантією правосуддя.

29. Законність. Законність є методом діяльності держави і принципом її взаємовідносин з громадянами. Будь-які відступи від приписів закону запобігаються заходами державного примусу. Додержання законів — гарант правосуддя. У правовій державі діє принцип верховенства закону: органи влади утворюються і функціонують на підставі закону; закон являє собою зведену в норми права народу. Всі рівні перед законом та судом. Громадянин та держава рівною мірою відповідальні один перед одним за порушення приписів закону.

Через принцип законності в кримінальному процесі реалізується принцип правової держави — обмеження влади правом. Зокрема, якщо громадянину дозволено все, що не заборонено законом, то влада, а в кримінальному процесу ті суб'єкти, що наділені владно-розпорядчими повноваженнями, мають робити те, що їм продиктовано і тільки в такій формі, яка продиктована законом. Такий принцип обмеження влади правом –основа основ правової держави, повинен неухильно і точно дотримуватися в кримінальному процесі.

У принципі законності реалізується свята святих юридичної науки – захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки і законодавчої практики. Процесуальна наука і всі ми зобов'язані реальними справами забезпечувати прямування тільки в заданому напрямку — при прийнятті змін в законодавстві не допускати звуження вже існуючих прав і свобод людини.

30. Гуманізм. При провадженні процесуальної діяльності має забезпечуватись гуманне, людяне поводження з усіма без винятку учасниками процесу й іншими громадянами. Згідно з міжнародними правовими актами і діючим процесуальним законодавством України, нікого не може бути піддано катуванню