Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями.

Певною гарантією недоторканності особи виступають норми кримінального права.

Чинним законодавством передбачена кримінальна відповідальність: за незаконне позбавлення волі; за заздалегідь незаконний арешт, затримання або привід; захоплення і тримання особи як заручника та торгівлю людьми.

2.2. Недоторканність особистого (приватного) життя – система гарантій захисту прав людини, яка включає охорону таємниці телефонних розмов, особистих письмових документів і листування, таємниці інтимного й іншого сімейного життя та способу існування, заборону на збирання та поширення інформації про особисте життя людини без її згоди, протидію свавільному втручанню державних органів та сторонніх осіб в житло людини та її життя.

Сфера особистого (приватного) життя людини — це взаємовідносини в сім’ї, спілкування та стосунки з іншими людьми, зміст приватних щоденників, листів та записок, віросповідання, спосіб життя та всі інші конфіденційні обставини існування людини, які вона сама не вважає потрібним або можливим розголошувати.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, обумовлених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Характерна особливість цього принципу проявляється в тому, що: до сфери особистого життя належить будь-яка конфіденційна інформація про людину; межі конфіденційності інформації про себе встановлює кожна людина сама; втручання в сферу особистого життя людини (збирання і використання конфіденційної інформації допускається лише виключно в передбачених законом випадках, уповноваженими на це особами та тільки у передбачений законом спосіб з безумовним дотриманням встановленої законом процедури провадження тих чи інших процесуальних: чи оперативно-розшукових дій.

З огляду на сказане, категорично не допускається вторгнення в сферу інтимного та іншого особистого життя людини без її згоди шляхом: підглядування у вікно; технічного документування (відеозапис, фотографування тощо) дій чи бездіяльності людей, які знаходяться в житлових приміщеннях, особистих службових кабінетах, офісах; прослуховуваня розмов громадян віч-на-віч. Означені дії є незаконними, а інформація, отримана при цьому, не допускається до використання як доказ.

Будь-який громадянин вправі (відповідно до ст. 32 Конституції України) спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, вимагати вилучення будь-який зібраної про нього незаконним шляхом інформації, а також має право на відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації. Обов'язок доказування достовірності поширеної інформації покладається на того, хто її поширює. Якщо останній не докаже її достовірності — має відповідати за моральну шкоду. Як доказ не можуть використовуватись незаконно отримані матеріали.

Закон не тільки передбачає, що втручання в сферу особистого життя можливе лише у випадках крайньої необхідності, а й детально регулює застосування процесуальних дій, пов'язаних з таким втручанням, з тим щоб при цьому максимальним чином була захищена сфера особистого життя людини, виключалися факти безпідставного розголошення конфіденційної інформації про особу. КПК України, наприклад, вимагає, щоб під час обшуку або виїмки (особливо виїмки поштово-телеграфної кореспонденції) слідчий вживав заходів для того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя людини. Для цього учасники слідчої дії попереджуються про відповідальність за розголошення без дозволу слідчого даних попереднього слідства.

Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону України „Про оперативно-розщукову діяльність” одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені.

Взагалі зберігатись як докази можуть лише такі фактичні дані, які належать до кримінальної події, а не є якимось іншим компроматом щодо людини (неблагочинні вчинки), а також лише дані, здобуті законним шляхом.

Образно кажучи, на добро слід відповідати ще більшим добром, а на зло– благодійністю, законністю та справедливістю. Боротьба зі злочинністю повинна здійснюватись лише шляхетними засобами і в законній формі. Законність — перша необхідна умова справедливості. Друга — це моральна допустимість, третя — доцільність з точки зору встановлення істини та забезпечення захисту свободи. Вторгнення в сферу приватного життя може мати місце тільки особами, уповноваженими здійснювати кримінально-процесуальну чи оператавно-розшукову діяльність у передбачених законом випадках і в зазначений в законі спосіб та тільки в випадках крайньої необхідності.

2.3. Ст 31 Конституції України визначає, що „кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної і іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо”.

Дозвіл на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах і на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки апеляційним судом, при цьому арешт і виїмка можливі тільки „кореспонденції”, а прослуховування — тільки „інформації, яка передається по технічних каналах зв'язку”, тобто інформації; переданої по телефону, телеграфу, іншому технічному каналу зв'язку або поштою.

Недопустимо взагалі і суд не може дозволяти прослуховування і фіксацію усних розмов громадян „віч-на-віч”, у квартирі, офісі, або в будь-якому іншому місці, розмов наодинці в умовах безпосереднього контакту (без використання технічних каналів зв'язку). Подібні дії вважаються грубим втручанням у сферу захищеної законом недоторканності приватного життя громадянина.

Згідно зі ст. 187 КПК Украни арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам