Згідно зі ст. 59 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року арешт на кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться в банку, накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого або за рішенням суду чи державного виконавця.

3. Повага та захист честі і гідності людини.

Це принцип кримінального процесу, згідно з яким слідчий, суд, орган дізнання, прокурор і захисник зобов'язані відповідним чином ставитись до всіх інших учасників кримінального процесу і один до одного.

У чинному законодавстві цей принцип чітко і зрозуміло вперше здобув правове закріплення в Конституції України, де визначено: „Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ст. 3); „Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню” (ст. 28); „Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації” (ст.32).

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права відзначається– всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, зобов'язує працівників правоохоронних органів, у тому чиста і тих, що здійснюють розслідування, поважати і захищати гідність і права людини, зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, отримувані в процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого, нетерпимо ставитись до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи такі, що принижують гідність людини, форми стосунків; забезпечувати охорону здоров'я затримуваних.

Повага та захист честі і гідності людини означає, по-перше, недопустнмість дій, принижуючих честь і гідність людини (образ, погроз, насильства і т.д.); по-друге, недопустимість збирання, використання, зберігання та розголошення хибної, брудної, принижуючої честь, гідність чи ділову репутацію людини недостовірної інформації, по-третє, з повагою ставитись до людини взагалі, до і індивідуального образу, поглядів, переконань, духовного життя, віри, мрій; нарешті – гарантованість відшкодування матеріальної і моральної шкода, завданої приниженням честі і гідності людини, гарантованість судового захисту честі, гідності і ділової репутації людини.

У розділі ІІІ Особливої частини чинного КК України, який називається „Злочини проти волі, честі та гідності особи” передбачається кримінальна відповідальність за незаконне поміщення особи в психіатричний заклад (ст.151), незаконне позбавлення волі (ст. 146), захоплення заручників (ст.147), торгівлю людьми (ст. 149). Кримінальна відповідальність за образу та наклеп скасована.

4. Принцип презумпції добропорядності людини полягає в тому, що: „Кожна людина має честь і гідність, вважається добропорядною доки інше не визначено в законної сили судовому рішенні; про людину інформація, що її порочить, вважається вірною, якщо інше не встановлено в передбаченому законом порядку, доказування достовірності такої інформації покладена на того, хто їх поширив; поширювач інформації відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану людині, якщо не докаже достовірність поширюваної інформації”. Шкода, заподіяна людині безпідставним звинуваченням у вчиненні злочину і незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою відповідно до Закону України „Про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.

5. Принцип презумпції невинуватості обвинуваченого закріплений у ст. 61 Конституції України, а також знайшов відображення в окремих нормах КПК України.

Презумпція невинуватості — це об’єктивне правове положення, згідно з яким встановлюється таке.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і згідно з законом.

Обвинувачений (підслідчий, підсудний) не вважається винним, доки його вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено вироком суду, що набрав законної сили.

Обов'язок встановлення об'єктивної істини у справі покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю). Особа, що знаходиться під слідством, не повинна доводити свою невинуватість Ненадання нею доказів своєї невинуватості ні за яких обставин не може бутл витлумачено як доказ вини.

Постанова про притягнення особи як обвинуваченого та про обрання запобіжного заходу, обвинувальний висновок та обвинувальний вирок повинні ґрунтуватися на сукупності неспростовних та достовірних доказів.

Усі сумніви у справі, в тому числі сумніви щодо допустимості та достовірності наявних або наданих для використання фактичних даних, якщо вичерпані всі способи для їх усунення, повинні тлумачитись та розв'язуватися на користь обвинуваченого чи особи, що знаходиться під слідством.

Недоведена вина дорівнює доведеній невинуватості. Суд проголошує виправдувальний вирок, а орган дізнання, слідчий та прокурор закривають кримінальну справу за відсутністю складу злочину, якщо вину обвинуваченого або особи, що знаходиться під слідством, у вчиненні злочину не доведено.

Разом з тим, на всіх інших громадян слід поширити дію принципу добропорядності людини. Для цього в Конституції держави необхідно закріпити норму такого змісту:

„Кожна людина має честь і гідність, вважається добропорядною, кожен учасник будь-яких правовідносин вважається діючим чесно, порядно та відповідно до закону, якщо інше не доведено і не визначено в судовому рішенні законної сили. Обов'язок доведення покладається на того, хто стверджує. Поширювана про людину порочна інформація вважається недостовірною, доказування достовірності такої покладається на того, хто її поширив. Поширювач інформації відшкодовує матеріальну і моральну Шкоду, завдану людині,