до правоохоронних органів за захистом своїх порушених прав, свобод, законних інтересів, честі, гідності і ділової репутації, а за необхідності оскаржити рішення повідних посадових осіб про відмову в порушенні кримінальної справи чи про її необґрунтоване закриття, що надає реальну можливість судового захисту своїх інтересів; по-друге, право обвинуваченого постати без затягувань і затримки перед судом та заищатись в суді від необґрунтованого обвинувачення.
Гарантованість доступу до правосуддя включає гарантованість звернення до суду, гарантованість оскарження в суді дій чи рішень слічого, органів дізнання, прокурора, а також рішень суду першої інстанції, гарантованість звернень до суду на рідній мові та можливості користуватись допомогою адвоката.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 0.05 97 „Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” відзначається: „Враховуючи, що згідно з ч.2 ст.124 України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не вправі з часу введення Конституції в дію відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийняті до судового розгляду заяв і звернень. Суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у пртйнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією чи законом”.
8. Здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя в державі здійснюється тільки судом. Делегування функцій суду іншим органам не допускається, так само як не допускається й утворення надзвичайних судів. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів чи привласнення їх іншими органами не допускається. В постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” відзначається, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Конституційне положення про здійснення правосуддя виключно судами зобов'язує їх розглядати і кримінальні справи приватного обвинувачення. У зв'язку з цим суд не може передати матеріали такої справи на розгляд товариського суду 3 цього випливає, що діяльність товариських судів у кримінальному судочинстві практично відмінена.
9. Забезпечення обвинуваченому права на захист. Забезпечення обвинуваченому права на захист — це сукупність процесуальних засобів, прав і можливостей, гарантоване використання яких надає можливість знати зміст обвинувачення і протистояти йому, спростовувати висунуті обвинувачення, доказувати свою невинуватісїь та захищати свою честь, гідність, свободу й інші законні права і інтереси.
Закон в рівній мірі гарантує право на захист як обвинувачуваному, так і підозрюваному та підсудному.
Право обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист включає в себе:
Право знати, в чому він обвинувачується.
Право самостійно захищати встановленими законом засобами свої права, свободи, честь, гідність та законні інтереси, використовуючи надані права і юридичні можливості їх реалізації (давати показання чи відмовитись від давання показань, подавати докази, виступати з останнім словом та інші).
Право користуватись юридичною допомогою захисника.
Право звертатись до суду та оскаржувати факти арешту, затримання й інших незаконних дій і рішень.
Право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Право на звернення до Європейського Суду з прав людини, якщо вичерпані всі можливості національних засобів правового захисту.
Право користуватись юридичною допомогою захисника. Відповідно до ст. 59, ч. 2 ст. 62, ч.2 ст.63 і п. 6 ч.3 ст.129 Конституції України та відповідний положень КПК України для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і не вправі перекладати на нього обов'язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину.
Судові рішення підлягають скасуванню у випадках, коли істотне порушення права на захист позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або йоґо захисника в здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обґрунтоване судове рішення.
Як захисник можуть бути допущені не тільки адвокати, а й інші фахівці в галузі права – особи, що мають юридичну освіту.
Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання підозрюваного або застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту оголошення йому протоколу про затримання або постанови про застосування до нього запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Захисник запрошується обвинуваченим (підозрюваним) або його законним представником, рідними та близькими за його дорученням чи на його прохання. Обвинувачений (підозрюваний) має право на побачення із захисником наодинці до першого допиту, а після першого допиту — без обмеження кількості та тривалості побачень.
Слідчий повинен до першого допиту обвинуваченого (підозрюваного) пояснити йому право мати захисника та порядок реалізації цього права, вжити заходів до запрошення захисника через колегію адвокатів у випадках неможливості з'явлення захисника, обраного обвинуваченим (підозрюваним), відсутності в останнього коштів на оплату послуг адвоката, якщо участь захисника за законом має обов'язковий