На наш погляд, відповідальність за втручання в діяльність слідчого має бути викладена в розділі про злочини проти правосуддя в окремій нормі і передбачати більш тяжке покарання —до трьох років позбавлення волі.

Побудова правової держави передбачає непримиренну боротьбу зі злочинністю, поліпшення якості роботи слідчих підрозділів. Для того щоб боротьба зі злочинністю була наступальною, щоб розслідування стало більш ефективним, необхідно насамперед створити надійні гарантії правової та соціальної захищеності слідчих, співробітників карного розшуку та підрозділів боротьби з організованою злочинністю.

У цьому напрямі вважається за можливе та необхідне здійснити такі заходи:

об'єднати всі підрозділи оперативно-розшукової юрисдикції МВС в єдину організацію — кримінальну міліцію, яка б підпорядковувалась тільки Міністерству внутрішніх справ України та була виведена з будь-якого підпорядкування місцевих органів влади;

об'єднати слідчі апарати МВС та прокуратури й утворити єдиний слідчий комітет;

призначення і звільнення з посади слідчого здійснювати Указом Презвдента України (до речі, судовий слідчий у дореволюційній Росії призначався на посаду і звільнявся з неї за наказом його величності імператора, що зміцнювало його незалежність від місцевої влади, впевненість, принциповість);

на слідчих та оперативних працівників слід поширити статус недоторканності, аналогічний статусу недоторканності суддів;

ввести у практику переміщення оперативних працівників та слідчих з одного району в інший після п'яти років роботи з гарантуванням житла та працевлаштування за спеціальністю членів їхньої родини. У разі виходу на пенсію слідчим та співробітникам кримінальної міліції має бути забезпечено право вибору іншого місця проживання з вирішенням житлової проблеми.

Начальник слідчого підрозділу — суб'єкт кримінального пропесу, який здійснює процесуальний контроль за вирішенням слідчим завдань кримінального процесу і дотриманням законності.

Начальник слідчого відділу має такий процесуальний статус.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Начальник слідчого відділу може створювати слідчо-оперативні групи чи особисто в повному обсязі провадити досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 КПК України, а саме, в разі незгоди слідчого з вказівками начальника слідчого відділу чи прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокуро або скасовує вказівки начальника слідчого відділу, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Очевидно, що такий статус начальника органу дізнання може бути використаний як на користь встановленню істини та інших завдань судочинства, так і навпаки. Для забезпечення об'єктивності і неупередженості розслідування слідчий має бути максимально процесуально самостійним та незалежним. Ніхто не повинен мати права давати йому будь-які вказівки Існуючий інститут процесуального контролю з притаманним правом давання вказівок слідчому — рудимент командно-адміністративної системи. Начальник слідчого підрозділу має виконувати функції щодо забезпечення діяльності слідчого та функцію процесуального контролю, згідно з якою він мав би право звертатись з поданням до прокурора щодо відміни незаконних рішень слідчого, а не функцію керування слідчим шляхом давання обов'язкових до виконання вказівок.

Органи дізнання. Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання. Термін „дізнання” походить від досить поширеного у минулому на Русі слова „дізнатися” — довідатися, з ясувати що-небудь шляхом вивчення, розкрити таємницю, дошукатися до істини, тобто точно пересвідчитися та переконатися в чому-небудь.

Дізнанням іменують основану на законі розшукову, доказувальну та правозастосовчу діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямовану на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Органи дізнання — це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв'язку з інформацією, що надійшла про вчинення злочину, та відсутністю можливості у слідчого приступити до провадження слідства.

Поняття дізнання традиційно асоціювалось з діяльністю різних поліцейських органів, які в своїй діяльності могли застосовувати не тільки гласні дії, а й здійснювати розвідувально-розшукові заходи — „таємно дізнатись”.

Вчені дев'ятнадцятого та початку двадцятою століття, розуміючи під дізнанням засоби, які мали застосовувати різноманітні державні органи, що першими стикались з подією злочину, для встановлення по „гарячих його слідах” ознак самого злочину та особи, що його скоїла, здебільшого відокремлювали поняття „дізнання” від досудового слідства і розглядали їх як різні стадії кримінального судочинства.

Безумовно така концепція будувалась на законодавстві тих часів. Так, наприклад, покладаючи на поліцію обов'язок впевнитись за допомогою дізнання, чи дійсно мала місце протиправна подія та чи містить вона склад злочину чи проступку, ст. 254 Уставу кримінального судочинства 1864 року визначала, що „при провадженні дізнання поліція всі необхідні відомості одержує за допомогою розшуків, словесними розпитуваннями й негласним спостереженням, не проваджуючи ні обшуків, ні виїок в домах”.

Пізніше В.І. Громов