Не зайве нагадати, що за законом органом дізнання в системі МВС є міліція, а не спеціально створені, але спеціально не навчені відділи дізнання.

Міліція — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція є складовою системою органів Міністерства внутрішніх справ України й виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; захист власності від злочинних посягань.

Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції, державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Дізнавачем, як мислив законодавець, мав би бути кожний працівник підрозділу міліції (кримінального розшуку, боротьби з організованою злочинністю та іншого оперативно-розшукового підрозділу), який займається питаннями боротьби зі злочинністю. Ст. 101 КПК України до органів дізнання відносить саме міліцію, а не підрозділи дізнання в системі МВС.

Однак підрозділи дізнання були створені, діють в даний час хоча і показали свою неефективність. В зв'язку з цим все більшу дискусію викликає питання про реформування дізнання як такого. Висловлюються пропозиції повернутись до раніше діючої схеми коли дізнання по окремих справах проводилось місяць і закінчувалось складанням обвинувального висновку. Учасники процесу при цьому зі справою не знайомились. Але це вже було і себе не зарекомендувало. Історичний досвід свідчить на користь запровадження класичної моделі дізнання: органи дізнання зосереджують свої зусилля на перевірці повідомлень про злочини, безпосередньому виявленні злочинів та їх розкритті, поєднуючи при цьому надані законом адміністративні та оперативно-розшукові повноваження з провадженням невідкладних слідчих та інших процесуальних дій.

Статус дізнавача та начальника органу дізнання. В юридичній науці внесені пропозиції щодо удосконалення статусу слідчого. Проте проблема удосконалення статусу дізнавача, а тим більше начальника органу дізнання розглянута недостатньо. На практиці, як правило, начальник органу дізнання здійснює контроль за своєчасністю дій особи, що здійснює дізнання по розкриттю і попередженню злочинів, уживає заходів до найбільш повного, всебічного й об'єктивного провадження розслідування. Керівнику органа дізнання належить право перевірки справ, давання вказівок дізнавачу щодо провадження тих або інших дій, про притягнення особи як обвинувачуваного, кваліфікації злочину й обсягу обвинувачення Він вправі передати справу від одного співробітника дізнання другому, доручити розслідування групі співробітників.

Для більш чіткого законодавчого регулювання дізнання в законі доцільно було б визначити такі основні поняття:

„Начальних органу дізнання — це керівник органу влади, що наділений повноваженнями органу дізнання, який вступив в криміyально-процесуальні правовідносини у зв'язку з виявленням злочину чи отриманням заяв і повідомлень про його скоєння й виконує функцію дізнання”.

„Дізнавач — це посадова особа органу дізнання, яка уповноважена керівником даного органу проваджувати дізнання, прийняла згідно з нормами кримінально-процесуального права матеріали перевірки повідомлень про злочин чи справу до свого провадження, в зв'язку з чим, як учасник кримінального процесу, здійснює відповідно до закону дізнання з метою розкриття злочину і забезпечення розв'язання інших завдань судочинства”.

В стадії порушення кримінальної справи дізнавач здійснює перевірку заяв і повідомлень про злочини відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства в передбачені законом строки Прийнявши кримінальну справу до свого провадження, дізнавач вправі здійснювати всі слідчі дії, передбачені законом для розкриття злочину і забезпечення вирішення завдань кримінального процесу. При цьому, якщо дізнавач є суб'єктом ОРД — може, разом з тим, вживати і необхідні оперативно-розшукові заходи. Безпосередньо або через начальника органу данання може звертатись до відповідного оперативного підрозділу з клопотанням щодо проведення невідкладних розшукових заходів.

Особа, що здійснює данання, наділена правом самостійно приймати рішення щодо провадження необхідних слідчих дій і виконувати їх. Проте, якщо дізнання провадиться не керівником органу, який має на це право, рішення з найважливіших процесуальних питань розслідування, у першу чергу про напрямок справи (порушення, припинення, поновлення справи), про застосування заходів процесуального примусу (затримання підозрюваного, привід, обшук, накладення арешту на майно) та з інших питань, повинні бути затверджені начальником органу. Таке затвердження не потрібно в тих випадках, колі в законі в зв'язку з прийняттям конкретного процесуального рішення говориться не про орган дізнання, а про особу, яка здійснює дізнання (ст. 26, 29, 50, 51, 52, 79 КПК України).

Нагляд за діяльністю органів дізнання та дізнавачів здійснюється відповідним територіальним прокурором. При цьому прокурор має більш широкі права, ніж при нагляді за слідчими. Зокрема, всі вказівки прокурора органу дізнання чи дізнавачу мають обов'язковий характер, а їх оскарження не зупиняє їх виконання.

Статус дізнавача має бути визначений в законі.

Пропонуємо включити до КПК України статтю під назвою „Статус дізнавача”, яка може бути викладена таким чином:

„Дізнавач процесуально самостійний, діє тільки на підставі й у межах закону та наданих йому прав. При провадженні дізнання всі рішення про провадження слідчих й інших процесуальних дій дізнавач приймає самостійно за винятком випадків, коли законом передбачено отримання згоди начальника органу дізнання, санкції прокурора або рішення суду, та несе повну відповідальність