особою суспільно небезпечного, злочинного характеру власної поведінки, обумовлює можливість притягнення до кримінальної відповідальності лише при усвідомленні особою соціальних і правових характеристик власної поведінки або при наявності об’єктивної та суб’єктивної можливості такого усвідомлення.
Проблема суб’єкта злочину має багато сторін, ознак , питань і вирішень.
Особистість злочинця вивчає кримінологія, окремі ознаки судова психіатрія. Кримінальне право розглядає цю проблему в аспекті кримінальної відповідальності. З цієї сторони суб’єкт злочину – це елемент складу злочину, сукупність ознак , за наявності яких певна особа може бути кримінально відповідальною за свої дії, за вчинене нею діяння.
Суб’єкт – слово латинського походження. В філософії ним позначається людина, яка пізнає, вивчає світ. В логіці суб’єкт – це логічний підмет, предмет думки, а в граматиці – підмет речення.
В теорії права суб’єкт – є носієм прав і обов’язків, учасник правовідносин. В кримінальному праві суб’єкт – це один із учасників кримінальних правовідносин особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності.
Відповідно до статті 18 КК України – суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Автори коментаря до Кримінального кодексу України зазначають, що в складі злочину суб’єкт є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Іншими словами, суб’єкт – є сукупність ознак, вказаних в кримінальному законі які визначають особу, яка може і повинна бути відповідальною за вчинене діяння
Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар.За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К., 2001 р.(ст.ст. 18-22)..
Як правильно зазначає Бажанов М.І., особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона:
1) є фізичною особою, тобто людиною;
2) є осудною;
3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб’єкта злочину. Вони є обов’язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.
Для того, щоб бути відповідальним за заподіяну шкоду, правопорушник повинен володіти свідомістю і волею, інша відповідальність неможлива, не має сенсу. Карати того, хто не знає, не усвідомлює того, що чинить – безглуздя. Тому суб’єктом злочину може бути лише істота свідома, тобто лише людина – особа фізична, бо тільки людина має свідомість і волю і тому може відповідати за свої вчинки Бажанов М.І. Кримінальне право України. Підр. Загальна частина. Дн.: Пороги. 2001 с.130.
В юридичній літературі відзначалось, що в світовій практиці траплялись випадки визнання суб’єктами злочинів речей, тварин і птахів. В 1474 р. в Базелі до смертної кари був засуджений півень, якого звинувачували в тому, що він, нібито, зніс яйце. В Росії в 1593 р. засудили за державний злочин церковний дзвін, в який ударили під час повстання в м.Угличі. „Бунтівний” дзвін покарали нагаями і заслали до Сибіру в М.Тобольськ. У Франції останній процес проти мишей і пацюків, які пошкодили хліб на полях, відбувся в 1710 році Международное уголовное право.-М.:1999. С.52.
В Українському законодавстві обмеження кола можливих суб’єктів злочину фізичними особами означає, що суб’єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи.
Питання щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб є дискусійним і не знайшло свого вирішення у кримінальному законодавстві тієї чи іншої держави. Так, на початку XX століття законами США була передбачена кримінальна відповідальність юридичних осіб, винних у злочинних діях у сфері господарювання, з покаранням за такі дії штрафом. У 1978 році Європейський Комітет з проблем злочинності Ради Європи рекомендував європейським державам визнавати юридичних осіб суб’єктами кримінальної відповідальності за екологічні злочини. Це давало б змогу судам застосовувати по таких справах покарання не лише у вигляді штрафу, а й у вигляді заборони діяльності підприємств чи інших об’єктів, якщо їх діяльність завдала великої шкоди людям, суспільству чи самій природі. Такою рекомендацією скористалась Англія і Франція. При розробці проектів нового Кримінального кодексу аналогічні пропозиції вносились і проектантами в наш Кодекс. Більшість держав, в тому числі і Україна, не прийняли такої пропозиції.
Визнання юридичних осіб суб’єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права – особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, обмеження або заборона їхньої діяльності тощо).
Суб’єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.
Відповідно до ч.1 ст.19 КК України суб’єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто яка під час вчинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб’єктами злочину. Однак особи, які визнані судом обмежено осудними, підлягають кримінальній відповідальності, тобто є суб’єктами злочину (ч. 1 ст. 20).
Науковцями доведено, що навіть у психічно здорової людини зазначена здатність свідомості і волі виникає лише при досягненні певного віку Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології.К.,1979.-С.12-14., Платонов К.К. Структура и развитие личности.: М.,1986.С. 127., Миньковский Г.М.К ваопросу о типологии несовершеннолетних правонарушитилей.: М.,1971 С.25.. Саме тому законодавець у статті 22 Кримінального кодексу встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності.
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до