Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має правове значення, органи досудового слідства і суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього, дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби. При цьому враховуються місце народження особи і місце вчинення злочину, якщо вони знаходяться в різних часових поясах.

За відсутності документів про народження вік особи встановлюється на підставі висновку судово-медичної експертизи. При цьому днем народження особи є останній день названого експертом року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити із запропонованого експертами мінімального віку цієї особи.

Отже, вік – визначений за документами юридичний період життя людини.

Вік вимірюється часом. При наявності документів вік особи визначається документами (паспорт, свідоцтво про народження тощо). При відсутності документів вік встановлюється комплексною судово-медичною, психологічною та в необхідних випадках додатково судово-психіатричною експертизою.

Під віком в широкому розумінні слова розуміють - календарний період від народження до любого іншого хронологічного періоду в житті людини. У вузькому правовому розумінні слова вік - це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким пов'язані біологічні, соціально-психологічні і правові наслідки для юридичного статусу особи. В залежності від різних критеріїв (біологічних, психологічних, соціальних, хронологічних) виділяють наступні види віку:

а) біологічний (функціональний-медичний);

б) календарний (паспортний -хронологічний);

в) соціально-правовий (нормативний-соціально-психологічний).

Мінімальна вікова межа кримінальної відповідальності встановлюється законодавцем з урахуванням сукупності медико-біологічного, календарного та соціально-правового критеріїв, а також кримінологічних показників та принципів кримінального права та кримінальної політики держави.

З техніко-юридичної точки зору мінімальний вік кримінальної відповідальності неповнолітніх може бути регламентовано в законі двояко:

в якості загальної норми стосовно всіх видів злочинів;

або поряд із загальною нормою додатково спеціальною нормою, що передбачає вікові межі кримінальної відповідальності стосовно певного кола суспільно небезпечних діянь Я.І.Соловій. Межі кримінальної відповідальності. Автореф. Дис. к.ю.н. -К.,2004. 18 с..

Чинне кримінальне законодавство використовує, як відомо, обидва ці методи. В Кримінальному кодексі України встановлено вікові межі кримінальної відповідальності неповнолітніх, за загальним правилом із 16-річного віку та, як виняток у ч. 2 ст. 22 КК, з 14 - річного віку. Вікові межі сприяють диференціації відповідальності неповнолітніх, в той же час сама диференціація обмежена перш за все особливою суспільною небезпечністю злочинного діяння та віковими межами суб'єкта.

Враховуючи той факт, що чинний Кримінальний кодекс України в ст. 20 вперше ввів поняття обмеженої осудності, яка враховує всю сукупність психопаталогічних властивостей винної особи, очевидно, слід було б зробити ще один крок вперед: визнати нагальну потребу введення інституту обмеженої вікової осудності, який би враховував всю сукупність, але тільки вікових особливостей соціалізації неповнолітніх. Думаю доречно привести слова відомого російського психолога А.Ф. Лазорського, який відзначав, що перекручений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а здебільшого з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, у яких відбувається розвиток людини А.Ф. Лазорский .Возраст уголовной отвественности.-М.,1987. С.27.

Гуманізація кримінально-правової політики держави вимагає подальшого удосконалення Кримінального кодексу України. В зв'язку з цим, вбачається доцільним, в ст. 22 КК України встановити вікові межі кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 112, 116 КК України (за посягання на життя державного чи громадського діяча, за спричинення смерті в стані сильного душевного хвилювання) - з 16 річного віку, а не з 14 річного як це передбачено в чинному Кримінальному кодексі.

Та доповнити ст. 22 КК України частиною третьою такого змісту: „Не підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка хоча і досягла встановленого законом віку, але внаслідок психофізіологічного розвитку та соціальної незрілості не була здатна усвідомлювати фактичний характер і соціальний зміст своєї поведінки та її наслідки на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного чи виховного характеру”.

Хоча за загальним правилом кримінальна відповідальність настає при досягненні особою 16 років, суб’єктами окремих злочинів (більшість військових злочинів, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність тощо) можуть бути лише особи, яким виповнилося 18 років. Суб’єктом злочинів проти правосуддя, що вчиняються, наприклад, суддями, може бути лише особа, яка досягла 25-річного віку.

Кримінальне законодавство України не визначає максимального віку кримінальної відповідальності, тобто будь-яка людина похилого віку у разі вчинення нею злочину визнається суб'єктом злочину.

РОЗДІЛ 2

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Положення про злочини у сфері службової діяльності, що закріплені в новому Кримінальному кодексі України тісно пов’язані з розробленням і розвитком даного питання юридичною наукою в країнах, що входили до складу Радянського Союзу.

Законодавчі акти перших років Радянської влади містять вказівки на окремі види посадових злочинів, як правило, без встановлення ознак їх складів.

Вперше про такі злочини вказується в статті декрету РНК від 24.11.1917 року „Про суд”19 СУ РСФСР, 1917, № 4, ст.50.. Цією статтею до компітенції робочих і селянських революційних трибуналів віднесені справи про небезпечні злочини, в тому числі – справи про зловживання чиновників.

В інструкції Народного Комінісаріату юстиції від 19 грудня 1917 року „Про революційний трибунал, його склад, справи, що підпадають під його відання, покарання, що він застосовує та про порядок ведення його засідань” зазначалось, що відання трибуналів відносяться справи про осіб, „які