Окремі автори зазначають, що хоча в цих документах і йде мова про зловживання владою, однак малося на увазі вчинення посадових злочинів вцілому А.А.Пионтковский, В.Д.Меньшагин, В.М.Чхиквадзе.Курс советского уголовного права.Особенная часть , т.2. Госюриздат, 1959, С.5..

Дуже важливим актом для з’ясування поняття посадової особи в той час був декрет РНК від 8 травня 1918 року „Про хабарництво”, в якому був визначений суб’єкт злочину і визначені основні ознаки даного злочину та кваліфікуючі ознаки

СУ РСФСР. 1918, № 35, ст.467.. В декреті проведено розмежування посадових осіб та інших службовців, що не втратило своєї актуальності і сьогодні.

Суттєвим кроком в боротьбі з посадовими злочинами була Постанова шостого Всеросійського з’їзду Рад від 08.11.1918 року „Про точне дотримання законів”, яким всі посадові особи закликались до чіткого дотримання норм передбачених в нормативних актах, що видавалися центральною владою „Известия” , 06.11.1918 г..

З вищезазначеного видно, що з перших років існування Радянської влади було видано ряд актів, що направлені на боротьбу з посадовими злочинами. В цих документах не було чіткого розмежування ознак посадових злочинів, не у всіх випадках визначалось покарання, але це була база для подальшого розвитку законодавства, що стосується даного питання.

В положенні „Про Революційні Військові Трибунали” прийнятому ВЦВК 20.11.1918 року вже більш детально розкриваються ознаки посадових злочинних діянь СУ РСФСР, 1919, № 58, ст.549..

На усунення причин, що сприяють вчиненню посадових злочинів, був направлений декрет РНК від 30 грудня 1919 року „Про подолоння волокіти” СУ РСФСР, 1920, № 1-2, ст.7.

Декретом ВЦВК „Амністія до 1 травня 1920 року” передбачалось, що амністія не росповсюджується на осіб, які вчинили посадові злочини, що явно дискридитують Радянську владу СУ РСФСР, 1920, № 34, ст. 163.

26 лютого 1921 року народний комісаріат юстиції РСФСР прийняв Постанову „Про посилення відповідальності посадових осіб за злочини вчинені під час виконання продуктових робіт”, відповідно до якої були розмежовані:

а) перевищення влади з явно корисною метою;

б) перевищення влади хоча і без корислової мети, але яке дискридитує владу і має важливі наслідки;

в) злочинна безгосподарність в результаті якої знищена велика кількість продуктів;

г) інші дії вчинені сукупними діями декількох осіб, або якщо вони мали організований характер СУ РСФСР, 1921, №20, ст.122..

Цим було покладено початок урахування окремих ознак посадових злочинів для індивідуалізації покарань.

Декретом РНК від 16 серпня 1921 року „Про боротьбу з хабарництвом” СУ РСФСР, 1921, № 60, ст.421. були внесені зміни в декрет „Про хабарництво” від 8 травня 1918 року і уточнені ознаки складів відповідних злочинів, а також обставини, що підсилюють покарання за хабар. Положення цього декрету в основному були збережені і в подальшому законодавстві.

Боротьбі з окремими видами посадових злочинів були присвячені також декрети РНК від 14 грудня 1921 року „Про відповідальність завідувачів дежавними кооперативними та приватними підпріємствами за ухилення від подачі в установлені терміни даних, що вимагають центральні і місцеві заклади” СУ РСФСР, 1922, № 1, ст.4., та від 2 січня 1922 року „Про відповідальність посадових осіб за порушення покладених на них обов’язків по заготівлі, зберіганню, доставки та використанню посівного матеріалу” СУ РСФСР, 1922, № 5, ст. 54..

Вчені зазначали, що в період з 1917 по 1920 роки Радянська влада вже дала основні поняття і принципи посадових злочинів, а до 1922 року уже склалася система посадових злочинів, яка в подальшому була використана при укладенні і прийнятті кримінальних кодексів А.А.Гецензон. Развитие социалистического уголовного законодательства до его кодефикации.: Сов.законодательство, 1938, С.58., Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления.-К.,1978, С.46..

Першим законодавчим актом, в якому було кодифіковано законодавство про посадові злочини був Кримінальний кодекс 1922 року. В розділі 2 Особливої частини були передбачені злочини даної категорії. Частину складів злочинів також передбачали інші розділи.

Кримінальний кодекс 1926 року встановлював кримінальну відповідальність за посадові злочини переважно в розділі третьому Особливої частини. За час дії цього кодексу до нього було внесено ряд суттєвих змін та доповнень, в яких враховувалась прокурорська та слідча практика.

Питанням удосконалення законодавства про посадові злочини було приділено ряд Постанов Ради народних комісарів та Народного комісаріату юстиції.

Важливим актом для боротьби з посадовими злочинами була Постанова ЦВК та РНК СРСР від 25 червня 1932 року „Про революційну законність” СЗ СССР, 1932, № 50, ст.298.. В цьому документі зверталась увага на неохідність покращення роботи по боротьбі з посадовими злочинами та необхідності удосконалення законодавства.

Постановою зобов’язувались суди та прокуратура притягати до відповідальності осіб у всіх випадках порушення прав громодян, а особливо у випадках незаконних арештів, обшуків, конфіскації майна, вилучення майна, та накладати на винуватих суворі стягнення.

Звичайно, на жаль, в цих документах були лише деклараціїї про наміри, а фактично порушення законів набуло масового характеру.

Під час другої світової війни кримінальне законодавство про відповідальність за посадові злочини було доповнене деякими складами злочинів.

25 грудня 1958 року були прийняті Основи кримінального законодавства Союзу РСР, а в 1959-1961 роках Кримінальні кодекси союзних республік, в тому числі і КК Української РСР.

В новому Кримінальному кодексі склад посадових злочинів був передбачений в спеціальній главі Особливої частини.

Даний кримінальний кодекс проіснував більше 40 років і за цей час, звичайно, до нього було внесено дуже багато змін та доповнень, в тому числі і тих, що стосуються відповідальності за посадові злочини.

В новому Кримінальному кодексі України, який