Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Це прямо зазначено в п.3 примітки до ст.364 Кримінального кодексу України.

Із змісту п.3 примітки до ст. 364 випливає, що істотна шкода повинна обчислюватися у вказаних розмірах, незалежно від форми та виду вини, якими характеризується психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків, а також незалежно від того, чи була вона результатом діяння, що призвело до втраченої вигоди чи до прямого зменшення наявних фондів.

Автори підручника „Кримінальне право України” відзначають, що істотною шкодою, якщо вона має нематеріальний вимір, можуть визнавалися порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини і громадянина, підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій тощо Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України.-К.: Юрінком. 2001. – С.70. Питання про те, чи є така шкода істотною вирішує орган досудового слідства, прокурор або суд з урахуванням конкретних обставин справи і в межах своєї компетенції. Така істотна шкода, як створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій, може виражатися у призупиненні виробничих процесів, діяльності окремої ланки чи підприємства, організації установи в цілому, створенні суттєвих перешкод у їх роботі.

Істотна шкода у вигляді порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина може полягати в суттєвому їх обмеженні, забороні їх реалізовувати відповідно до закону тощо. Судова практика, як правило, визнає істотною шкодою вчинення винним та іншими особами іншого злочину або його приховування завдяки зловживанню ним службовим становищем. В умовах ринкової економіки підрив авторитету, скажімо, комерційного банку в результаті зловживання службовим становищем однією із його службових осіб може призвести до втрати клієнтів, розірвання угод на банківське обслуговування, що також слід визнавати істотною шкодою. Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні фізичної шкоди, слід визнавати умисні насильницькі дії, які потягли за собою завдання фізичного болю, заподіяння, як правило, легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень або були пов’язані з незаконним позбавленням волі, незаконним введенням в організм особи наркотичних засобів тощо.

У деяких статтях розділу „Злочини у сфері службової діяльності” (ст.ст.364-367) як злочинний результат, що обтяжує відповідальність, названі тяжкі наслідки. Поняття „тяжкі наслідки” відрізняється від поняття „істотна шкода” більшим ступенем суспільної небезпеки. Тяжкі наслідки можуть полягати у матеріальній, фізичній, майновій шкоді тощо. Якщо тяжкі наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків, то ними, згідно з п. 4 примітки до ст. 364, вважається шкода, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Законодавством встановлено, що тяжкими наслідками, не пов’язаними з матеріальними збитками, можуть бути:

повний розвал діяльності підприємства (наприклад, внаслідок доведення його до банкрутства);

катастрофа;

масове отруєння людей;

смерть однієї або більше осіб;

заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи декільком особам;

виникнення масових заворушень;

наслідки, які суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними організаціями, підривають авторитет держави або її окремих органів на міжнародній арені;

приховування злочинної дільності організованої групи чи злочинної організації (за відсутності ознак співучасті);

найбільш серйозні порушення конституційних прав громадян (наприклад, протиправне позбавлення житла, безпідставне ненарахування пенсії або соціальної допомоги дітям, що позбавило потерпілого засобів до існування) тощо.

Оскільки у таких випадках ознака поняття „тяжкі наслідки”, як і ознака поняття „істотна шкода”, є оціночною, то її наявність чи відсутність у кожному конкретному випадку встановлюється слідчим, прокурором та судом.

Кримінальним законодавством України встановлено, що суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності, крім злочину передбаченого ст.360 Кримінального кодексу України (давання хабара), може бути лише службова особа.

Питання, що стосуються даної проблеми будуть розглянуті у наступному розділі дипломної роботи.

РОЗДІЛ 3

ВИДИ СУБ’ЄКТІВ ЗЛОЧИНУ У ЗЛОЧИНАХ В СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

В юридичній літературі зазначалось, що поряд з загальним суб’єктом кримінальне законодавство, в деяких випадках, передбачає і поняття спеціального суб’єкта Коржанский М.Й. Нариси кримінального проава.-К., 1999.-С.41..

Частиною 2 статті 18 Кримінального кодексу України передбачено, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. З суті цієї норми випливає, що сцеціальний суб’єкт – це особа, яка наділена загальними ознаками, а саме:

фізична особа;

осудна особа;

досягла певного віку.

Крім цього спеціальний суб’єкт має додаткові особливі ознаки. Ці ознаки зазначаються в конкретних статтях Особливої частини Кримінального кодексу України. Вони можуть бути досить різними, наприклад професія, службове становище, певний вид діяльності, та інші.

Спеціальним суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності є службова особа.

Поняття службової особи як суб’єкта злочинів в сфері службової діяльності дано у п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодекса України.

Відповідно до цієї примітки службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підпріємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

На думку професора Коржанського М.Й., таке визначення поняття службової особи не дуже вдале. Він вважає, що кращим було б таке визначення: „Службовою є особа, яка наділена