У п. 13 перехідних положеннях Конституції України говориться, що протягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Зазначений п’ятирічний термін закінчився 28 червня 2001 року. У зв’язку з цим 21 червня 2001 року у КПК України було внесено відповідні зміни.

У даний час запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується, як і передбачено у Конституції України, менше за мотивованою постановою судді або ухвалою суду.

У західних країнах уже давно існує досвід застосування арешту менше органами суду. Так, у Франції, наприклад, мандат на арешт, що являє собою звернене до публічних збройних сил розпорядження про розшук обвинувачення й супроводження його в указаній у мандаті арештний будинок, де його приймуть і будуть утримувати, видає слідчий суддя [1].

Згідно з параграфом 114 КПК ФРН рішення про слідчий арешт приймає суддя у формі письмового наказу.

В Україні на даний момент практика застосування як запобіжного заходу взяття під варту виглядає таким чином : якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання в праві внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може впроваджуватися більше 72 годин, а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, а при необхідності бере пояснення в особи, у проваджені якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явиться і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання не має підстав.

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд в праві обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід не пов’язаний із триманням під вартою.

Якщо для обрання затриманому запобіжний захід необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя в праві продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого – до 15 діб, про що вносяться постанови. У разі коли така необхідність виникає при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася суддя в праві відкласти його розгляд на строк до 10 діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк (ч. 1-6,8 ст. 165ќ КПК України).

Розділ 3. Порядок тримання під вартою

Порядок тримання під вартою визначається Законом України “Про попереднє ув’язнення”.

Місцями попереднього ув’язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є : 1) слідчі ізолятори МВС і служби безпеки України - як правило; 2) тюрми МВС – в окремих випадках; 3) місця тримання затриманих (ізолятори тимчасового тримання або гауптвахта) – не більше трьох діб, а якщо доставка в слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення – до десяти діб; 4) штрафні ізолятори виправно – трудових колоній або гауптвахта – для осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (ч. 3, 4, 5 ст. 155 КПК, ст. 4 Закону України “ Про попереднє ув’язнення”).

У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його тримають у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21 Закону України “Про міліцію”).

Взятих під вартою осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув’язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за можливою постановою особи або органу в провадженні яких знаходиться справа, або начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованої прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону України “Про попереднє ув’язнення”). Особи, взяті під варту, мають право на 8 – годинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків; на побачення із захисником наодинці, без обмежень кількості побачень та їх тривалості з моменту допуску захисника до участі у справі,