2) 9 місяців – не пізніше 15 діб тримання під вартою;

3) 18 місяців – не пізніше 20 діб тримання особи під вартою.

Одержавши подання , суддя вивчає матеріали крім справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явиться, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного суду і Верховного Суду України оскарженню не підлягають , на них не може бути внесено подання прокурора (ст. 165і КПК України).

При обранні у якості запобіжного заходу взяття під варту органи дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані:

1) при наявності у особи, взятої під варту, неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, - передати їх під піклування родичів або влаштувати їх в дитячі установи;

2) при наявності у особи, взятої під варту, майна або житла, що залишаються без нагляду, - вжити заходів до їх охорони.

Про вжиті заходи орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд письмово повідомляє особі, що тримається під вартою (ст. 159, 160 КПК).

Крім того що арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов’язаний повідомити його дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи, а якщо обвинуваченим є іноземний громадянин – постанова про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України (ст. 161 КПК).

У відповідності до положень міжнародно – правових документів зловживання влади арештом і взяттям під варту є чи не найпоширенішим порушенням прав людини у світі1. Тому розуміння виникнення інституту судової перевірки законності і обгрунтованності арешту або продовження строку тримання під вартою.

Інститут судового контролю відомий багатьом країнам. Це країни з англо – саксонською системою процесу (Англія, США), де судовий контроль за законністю арешту особи вступає єдиною можливістю, формою контролю і країни континентальної Європи (Франція), що використовують судовий контроль поряд з наглядом прокуратури [3].

Питання оскарження та судової перевірки законності та обґрунтованості арешту знайшло широке відображення у тематичній літературі та публікаціях у періодичних виданнях [4].

За чинним законодавством підозрюваний, обвинувачений, його захисник чи законний представник протягом трьох діб може подати апеляцію на постанову судді до апеляційного суду. Подача апеляцій не зупиняє виконання постанови судді (ч. 7 ст. 165ќ КПК України).

Треба з’ясувати, що таке законний арешт.

Як вважає І.Л. Петрухін взяття під варту є законним, якщо є хоча б одна із підстав, вказаних у ст. 148 КПК (або ч. 2 ст. 155 КПК), враховані обставини, зазначені у ст. 150 КПК і якщо є загально правові умови арешту:

1) порушено кримінальну справу;

2) скоєно злочин, що карається позбавленням волі на строк більше одного року (крім зазначених у законі винятків);

3) особа притягнена у якості обвинуваченого (слід було б на його думку, включити арешт до десяти діб без пред’явлення обвинувачення);

4) особа, що застосовує запобіжний захід, правосуб’єктна;

5) у особи, щодо якої буде застосовуватися взяття під варту не має дипломатичного інституту; 6) отримана згода відповідних представницьких органів на арешт депутата або судді чи відповідного командування – на арешт військовослужбовця, що звинувачується у скоєні військового злочину (крім дезертирства) [5].

У зв’язку із змінами у законодавстві до цієї думки І.Л. Петрухіна треба додати лише одну поправку, що стосується другої загально правової умови арешту, тобто те, що повинен бути вчинений злочин, що карається позбавленням волі на строк понад три роки (крім зазначених у законі винятків).

Лишається додати, що постанова застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав цей захід. У необхідних випадках він вправі доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови судді або ухвали суду направляється разом із заарештованим у відповідне місце попереднього ув’язнення для виконання (ст. 158 КПК).

Хотілося б зазначити ще один момент. У літературі та законодавстві запобіжний захід у вигляді взяття під варту називають ще арештом. З прийняттям нового КК України, який вступив у дію 1 вересня 2001 року і передбачає деякі нові види покарання в порівнянні із КК України, що діяв до цього, з’явися такий вид покарання як арешт.

Отож треба розмежувати ці два поняття.

Можна відмітити деякі види відмінності між ними:

1. Арешт як запобіжний захід на відміну від арешту як виду покарання не тягне за собою судимості

2. Арешт як вид покарання призначається вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину, а арешт як запобіжний захід – постановою суду до підозрюваного чи обвинуваченого, тобто до особи, вина якої ще не доведена.

3. Арешт як вид покарання призначається на строк від одного до шести місяців, а арешт як запобіжний захід обирається на строк до 18 місяців, нижня ж межа в законі не встановлена.

4. Особи, яким арешт обрано як запобіжний захід утримуються у вищезазначених установах, особи ж , що відбувають покарання у вигляді арешту знаходяться у спеціальних виправних установах.

5. Мета арешту як виду покарання – кара за вчинений злочин, виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів; мета арешту як запобіжного заходу – запобігання спробам ухилитися від дізнання, слідства