ВІДДАННЯ НЕПОВНОЛІТНЬОГО ОБВИНУВАЧЕНОГО ПІД НАГЛЯД БАТЬКІВ, ОПІКУНІВ, ПІКЛУВАЛЬНИКІВ АБО АДМІНІСТРАЦІЇ ДИТЯЧОЇ УСТАНОВИ полягає в тому, що від них обереться письмове зобов’язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора й суду. При цьому вказані особи попереджаються про характер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників може біти застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ст. 436 КПК). Якщо це зобов’язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу

може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.

2.2. Тимчасові запобіжні заходи. Взяття під варту.

До тимчасових запобіжних заходів законодавець відносить: затримання підозрюваного, обвинуваченого органом дізнання, слідчим, судом. Підстави і порядок затримання підозрюваного органом дізнання регламентує ст. 106 КПК України.

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчинення злочину, її може затримано лише в тому разі, коли ця особа

намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із значенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання, протоколу про роз’яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою ст. 21 КПК, право мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою яка його склала і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно передається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Взяття під варту – це найсуворіший запобіжний захід. Він застосовується лише тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК.

Варто зазначити, що оскільки взяття під варту (або як його ще називають арешт) є найсуворішим із запобіжних заходів то його застосування має додаткові гарантії дотримання прав громадян, додаткові умови його застосування. Особа, взята під варту, фізично ізолюється від суспільства і тримається під охороною. Значення застосування попереднього ув’язнення визначається перш за все тим, що воно є найбільш ефективним запобіжним заходом з точки зору можливості досягнення мети, що ставляться перед ним.

Якщо при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, велике значення має психологічний характер їх впливу на поведінку обвинуваченого (підозрюваного), то при взятті під варту на перший план виступає фізичне обмеження волі, у результаті якого різко знижається можливість скритися від слідства і суду, перешкодити здійсненню завдань кримінального судочинства і продовжити злочинну діяльність.

Оскільки взяття під варту пов’язане із суттєвими обмеженнями особистісної свободи, то застосовувати цей запобіжний захід у суворій відповідності з законодавством.

У КПК зазначено, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у

вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочин, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК).Винятковими обставинами можна вважати, наприклад, відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого, порушення ним запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання засудженим, якому дозволено короткостроковий виїзд з місця позбавлення волі ( ч2,3 ст. 390 КПК).

Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Згідно з ч. 2 ст. 29 КПК Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У даний час запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується, як і передбачено у Конституції України, лише за мотивованою постановою судді або ухвалою суду.

Подання до суду про обрання даного запобіжного заходу вправі внести слідчий і прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може впроваджуватися більше 72 годин,