П Л А Н

Вступ.

1. Поняття, сутність і види речових доказів у кримінальному процесі.

2. Засоби отримання і процесуальний порядок формування речових доказів у кримінальній справі.

3. Збереження і вирішення долі речових доказів органами досудового розслідування і судом.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

В Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоровґя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. На забезпечення реалізації цього положення Основного Закону України спрямована діяльність правоохоронних органів та органів судової влади в державі. Охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб є одним із завдань кримінального судочинства виконання якого досягається через реалізацію інших - шляхом швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону.

Розкриття і розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ – це сфера кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Основний зміст кримінально-процесуальної діяльності складає доказування.

Метою доказування є встановлення істини у кожній кримінальній справі. . [ 7, 5 ]

Доказове право становить сукупність кримінально - процесуальних норм про предмет доказування, докази та їх джерела, процес доказування і його субґєктів. Ці норми утворюють правову основу доказування. Доказове право – особливий інститут кримінально-процесуального права. Загальне поняття доказування в кримінальному процесі можна визначити як діяльність субґєктів кримінального процесу зі збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування або спростування.

Кримінально-процесуальне доказування регулюють норми КПК України.

Будь-яке поняття виступає як мислене відображення речей в їх суттєвих ознаках, необхідно властивих даним речам. Для завдань практичного життя та наукового пізнання, зазначав В.Ф. Асмус, важливо, щоб з усієї множини якостей предмета думка наша вирізняла найбільш важливі, та вирізняла таким чином, щоб кожна з ознак була б конче необхідна, а всі ознаки, разом узяті. були б повністю достатніми для того, щоб за їх допомогою відрізнити даний предмет від усіх інших, пізнати даний предмет.

Доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи ( ч.1 ст. 65 КПК ). . [ 4, 62 ]

Збирання доказів та їх процесуальних джерел – це врегульована кримінально-процесуальним законодавством ( ст. 66 КПК ) діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду щодо виявлення і фіксації в процесуальних документах та матеріалах слідів злочину та інших подій як доказової інформації по конкретній кримінальній справі. Способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові, інші процесуальні дії, витребування документів, проведення ревізій тощо.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів. Метою перевірки доказів та їх джерел є визначення їх достовірності, повноти, законності способів їх одержання. Оцінка доказів та їх джерел є найважливішим елементом процесу доказування, який полягає в розумовій, логічній діяльності суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. Елемент оцінки доказів є необхідною передумовою для прийняття будь-якого рішення по справі. У ст. 67 КПК зазначено, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обґєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Докази можна класифікувати, віднести до тієї чи іншої групи залежно від того, з якого джерела одержано фактичні дані. Розрізняють такі класифікаційні групи доказів : первинні та похідні ; обвинувальні й виправдувальні ; прямі й непрямі.

Джерела одержання фактичних даних про обставини поділяють на такі види : показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Вказаний перелік є вичерпним і міститься в ч.2 ст. 65 КПК. Посилання суду в вироку чи в ухвалі на дані, одержані з інших джерел, є недопустимі, оскільки вони не мають доказової сили. . [ 4, 65 ]

Класифікація доказів означає їх наукове групування за певними ознаками, які притаманні змісту або формі. Одна з основних кваліфікацій доказів дана в самому законі.

Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 КПК України можна назвати вісім видів доказів :

показання свідка;

показання потерпілого;

показання підозрюваного;

показання обвинуваченого;

висновок експерта;

речові докази;

протоколи слідчих та судових дій;

протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно – розшукових заходів;

інші документи.

1. Як відомо, злочинна подія завжди залишає ті чи інші зміни (сліди) в оточуючій дійсності. Значне місце тут займають матеріальні, або як їх ще називають речові сліди. Виявлені та досліджені в установленому порядку, вони можуть надати в розпорядження органу розслідування інформацію, яка буде сприяти розкриттю злочину.

Інформація одержана від об'єктів матеріального світу має свою форму. Дана інформація може виступати у кримінальному судочинстві як докази, і міститись в такому процесуальному джерелі, котре має назву речові докази.

Речові докази займають самостійне місце в системі інших процесуальних джерел доказів, а їх використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов'язано з постійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості і значення різних об'єктів,