Досягнення криміналістики та інших наук, які використовуються з цією ж метою, дозволяють сьогодні виявити, зафіксувати та використати як речові докази те, що ще вчора неможливо було ні виявити, ні зафіксувати. Тому значення речових доказів та їх роль в доказуванні постійно зростають. При цьому цілком зрозуміло, що мова йде не за заміну речовими доказами, інших процесуальних джерел, а про розширення можливостей збирання речових доказів за рахунок застосування засобів і способів, якими раніше не володіли органи розслідування та суду. . [ 7, 220 ]

Визначення поняття речових доказів по різному тлумачиться науковцями. Так А.О. Ляш вказує, що це предмети матеріального світу, які володіють властивістю незамінності і мають доведений в установленому законом порядку причинний зв'язок з обставинами, що мають відношення до справи, визнані джерелом доказів і приєднані до справи спеціальною постановою.

Уявляється, що таке визначення є трохи громіздким і дає занадто загальне уявлення про речові докази. Інші процесуалісти вважають, що речові докази — це будь-які предмети матеріального світу, які були знаряддям злочину чи зберегли на собі сліди злочину, на які були спрямовані злочинні дії, а також інші предмети і документи, які можуть служити засобом для виявлення злочину та встановлення обставин кримінальної справи. Автори даного визначення більш конкретизують об'єкти матеріального світу, що можуть виступати в якості процесуального джерела - речові докази.

Стаття 78. КПК України. Речові докази . [ 2, 363 ]

Речовими доказами с предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які мо-жуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

(Стаття 78 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N16834-10 від 16.04.84)

Матеріальні сліди злочину являють собою результати певних, пов'язаних із розслідуваною подією змін якостей, станів, ознак, взаєморозташувань матеріальних об'єктів, що відображають обставини вчиненого злочину.

Зазвичай усі сліди злочину поділяються на три великі групи: сліди-предмети; сліди-речовини (залишки речовини); сліди-відобра-ження. Вони є потенційними речовими доказами.

Проте поняття "сліди злочину" та "речові докази" різняться як за своїм обсягом, так і за своїм змістом. З одного боку, поняттям матеріальних слідів злочину охоплюються такі об'єкти, які через свої особливості не можуть бути використані як речові докази (сліди у вигляді тілесних ушкоджень, груп, речовини, які швидко псуються, обстановка місця події) або не можуть бути залучені до процесу доказування через відсутність науково обґрунтованих та апробованих методик вилучення з них інформації про розслідуваний злочин.

З іншого боку, до речових доказів можуть бути віднесені матеріальні об'єкти, які або взагалі не були у взаємодії з подією злочину (зліпки, відбитки слідів тощо), або не зазнали будь-яких змін — так звані "негативні обставини".

Таким чином, сліди злочину є лише частиною об'єктів матеріального світу — потенційних речових доказів. Для позначення всієї сукупності останніх може бути використано термін "речові джерела інформації". В даних поняттях мисляться всі ті "вихідні матеріали", які за певних умов можуть набувати статусу речових доказів.

Водночас, у поняття речових доказів вкладається більший зміст, ніж у поняття матеріальних носіїв інформації про злочин взагалі та слідів злочину зокрема.

Порівняльний аналіз норм кримінально-процесуального закону, а також розгляд вказаних понять у зв'язку з динамікою пізнавально-засвідчувального процесу (доказування у справі) дають можливість зробити висновок, що сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин є гносеологічною та матеріальною першоосновою речових доказів.

Безпосередньому використанню їх у доказуванні у кримінальній справі передує діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосування їх до такого використання, перетворення їх із "речі у собі" на "річ для всіх". У ході такої діяльності сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин процесуально закріплюються, оцінюються та набувають правового статусу речових доказів.[ 2, 365 ]

По-перше, вони повинні стосуватися предмета доказування, а саме: бути в змозі знімати інформаційну невизначеність щодо предмета доказування, тобто бути належними до справи.

По-друге, належні до справи сліди злочину набувають значення речових доказів лише тоді, коли вони одержані законним шляхом, за умови їх допустимості до справи.

По-третє, забороняючи використання в доказуванні інформації, джерело якої невідоме або сумнівне, а також встановлюючи строгий порядок одержання речових джерел інформації та фіксації обставин їх віднайдення, вилучення та дослідження, закон тим самим має на меті забезпечити використання у доказуванні не будь-яких, а лише достовірних відомостей — "фактичних даних". Логічно зробити висновок, що речові докази як такі мають відповідати вимозі достовірності.

Тільки за цієї умови вони можуть бути покладені в основу тих або інших висновків у справі, використані як засоби доказуваний

Отже, сліди злочину можуть мати значення речових доказів лише у разі відповідності їх вимогам належності до справи, допуг тимості та достовірності.

Інше рішення не можна визнати правильним. Якщо вважати речовими доказами будь-які матеріальні об'єкти, вилучені в передбаченому законом порядку (під час проведення огляду, обшуку тощо), то неминуче натрапляємо на факт наявності маси "доказів", які нічого не доводять. Якщо ж відносити момент, з якого вилучені предмети набувають статусу речових доказів, до моменту їх приєднання до справи, незалежно від встановлення вказаних ознак, то наявними будуть як наведені факти, так і факти протилежного характеру — наявність доказування за відсутності формально визнаних доказів.

Розкриттю