Кримінально-процесуальний закон (ст. 66 КПК України) надає суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності право подавати слідчому предмети, які в подальшому можуть стати речовими доказами, однак не встановлює процесуальний порядок такої передачі. А це породжує різноманітні тлумачення на практиці щодо відображення в матеріалах кримінальної справи ходу і результатів подання названих об'єктів матеріального світу.

Ні протокол допиту особи, ні рапорт посадової особи не містять усіх необхідних реквізитів щодо суті предмета, його властивостей так потрібних для забезпечення доказового значення об'єкта. Адже на момент подачі конкретний об'єкт матеріального світу залучається до кримінального судочинства і від того, наскільки точно і повно він зафіксований у своїх властивостях, залежить визнання його речовим доказом. . [ 2, 300 ]

Необхідно пам'ятати, що для речових доказів як процесуального джерела характерним є наступне:

1 .Змістом речових доказів є відомості у вигляді певних властивостей та ознак об'єктів матеріального світу, на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення у справі.

2.3міст речового доказу цс ті властивості і ознаки предмета, які можуть бути безпосередньо сприйняті органами досудового слідства, дізнання і судової влади.

3.Формою речового доказу є процесуальні засоби закріплення відомостей про факти, одержаних від певного предмета чи документа. Тільки при дотриманні цієї форми об'єкт матеріального світу набуває значення процесуального джерела доказів.

4.До речових доказів відносяться не будь-які предмети чи документи, а лише ті, які мають зв'язок з кримінальною подією, що досліджується.

5 .Речовий доказ - це єдність об'єкта матеріального світу і відомостей про факти, носієм яких він є.

Для визнання об'єкта матеріального світу речовим доказом необхідне дотримання ряду умов:

1.Складання протоколу виявлення і огляду речового об'єкта (протокол огляду місця події, протокол обшуку тощо).

2.Наявність самого речового об'єкта.

3.Винесення постанови про приєднання предмета чи документа як речового доказу до кримінальної справи.

Як бачимо зв'язок тою чи іншого предмета зі злочином встановлюється за різними підставами. В той же час слід пам'ятати, що окремі предмети можуть стати речовими доказами по причині зв'язку не тільки з кримінальною подією, але й обставинами, які дозволяють переконатися в невинуватості особи.

Кримінально-процесуальний закон (ст. 66 КПК України) надає суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності право подавати слідчому предмети, які в подальшому можуть стати речовими доказами, однак не встановлює процесуальний порядок такої передачі. А це породжує різноманітні тлумачення на практиці щодо відображення в матеріалах кримінальної справи ходу і результатів подання названих об'єктів матеріального світу.

Ні протокол допиту особи, ні рапорт посадової особи не містять усіх необхідних реквізитів щодо суті предмета, його властивостей так потрібних для забезпечення доказового значення об'єкта. Адже на момент подачі конкретний об'єкт матеріального світу залучається до кримінального судочинства і від того, наскільки точно і повно він зафіксований у своїх властивостях, залежить визнання його речовим доказом.

Щодо необхідності складання протоколу про факт подання предметів і документів спору серед процесуалістів на сьогоднішній день немає. Існують розбіжності щодо назви цього протоколу. Так, А.М. Ларін та Б.Ф. Фуфигін вважають, що передачу відповідних об'єктів слід оформити протоколом прийняття чи одержання предмета або документа. Критерієм, що закладається в назву протоколу, виступають активні дії суду чи слідчого щодо поповнення доказів.

С.А. Шейфер в більш ранніх своїх роботах називає даний процесуальний акт протоколом прийняття доказів1, а в кінці 90-х років минулого століття змінив свою думку і відзначив, що оскільки мова йде про подання предметів і документів, то й протокол слід назвати протоколом подання доказів. . [ 7, 224 ]

Слідчий приймаючи подані предмети і документи, попередньо оцінює їх, встановлює доказове значення. Він аналізує при цьому всі наявні докази, що містяться в кримінальній справі, визначаючи зв’язок поданого об'єкта з кримінальною подією, яка розслідується. І здійснюється детальний огляд предмета переконуючись в наявності виявлених ознак чи властивостей об’єкта.

Якщо він внажаг, що даний предмет немає ніякого відношення до справи, то об'єкт повертається учаснику процесу, який подав його. Проте можлива й інша ситуація, коли конкретний учасник процесу заявив офіційно клопотання про приєднання даного об'єкта як речового доказу до кримінальної справи. У випадку невизнання доказового значення предмета слідчий зобов'язаний нинести постанову про відмову в задоволенні клопотання.

Однак може виникнути ситуація, коли слідчий помилково вирішив, що даний об'єкт мас доказове значення, склав протокол подання предмета. В подальшому з'ясувалось, що це не так. Тоді слідчий виносить постанову про відмову в приєднанні вказаного предмета до матеріалів кримінальної справи.

Спірним також є питання щодо присутності понятих при поданні предметів і документів. Ряд процесуалістів відзначає, що їх присутність є обов'язковою. Адже поняті засвідчують факт наявності якихось слідів на об'єкті, які в силу певних умов можуть зникнути, а отже об'єкт втратить своє доказове значення. Наявність понятих при поданні предметів і документів допоможе в цьому випадку більш повному і об'єктивному встановленню обставин справи, оскільки у разі виникнення сумнівів вони можуть бути допитані з метою законності і достовірності даної процесуальної дії.

В той же час окремі науковці вважають присутність понятих при поданні предметів необґрунтованою. Зокрема, В. І. Гомін зауважує: "Що можуть засвідчити поняті своэю присутністю? Факт передачі? Він є очевидним. Якщо особа фальсифікувала докази, то копа зробила це до того, як принесла об'скт слідчому. Особа, яка подала предмет, своїм підписом засвідчує дії і з не меншим успіхом, ніж поняті".

В принципі деякою мірою можна погодитись з обома позиціями. Тому уявляється, що слід запропонувати компромісний варіант. Участь понятих краще