При обранні запобіжного заходу або вирішені питання про можливість його застосування, крім обставин, зазначених у ст. 148 КПК слід також враховувати тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров’я, сімейний стан (ст. 150 КПК).

Виходячи з кримінально-процесуального законодавства запобіжні заходи можуть застосовуватися органом дізнання, слідчим, прокурором і судом при наявності для того достатніх підстав.

Про застосування запобіжного заходу особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суддя вносять мотивовану постанову, а суд-ухвалу, якщо це питання не вирішено у вироку.

У постанові, зокрема, зазначається призвіще, ім’я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися слідчий відмічає про це на постанові (ч.2 ст. 148 КПК). Ці правила застосовуються і в разі обрання запобіжного заходу до підозрюваного.

У залежності від виду обраного запобіжного заходу окрім винесення постанови оформляється також відповідна підписка, протокол, письмове зобов’язання (підписка про невиїзд, протокол про прийняття застави, письмове зобов’язання поручителів, батьків, опікунів тощо) або направляється повідомлення громадській організації або командуванню військової частини.

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході. Це провадиться за мотивованою постановою слідчого, органу дізнання, прокурора, судді, ухвалою або вироком суду. Копія постанови органу дізнання, слідчого надсилається прокуророві (ч.3 ст. 165 КПК) бо він здійснює нагляд за законністю обрання, зміни і скасування ними запобіжних заходів.

Запобіжний захід, який був обраний прокурором, орган дізнання, слідчий можуть скасувати або змінити тільки за згодою прокурора (ч.4 ст. 165 КПК). Для прокурора вищого рівня й суду, в проваджені якого знаходиться справа, такої згоди не потрібно.

Під час розгляду кримінальної справи суд за наявності до того підстав може змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного (ст.274 КПК). Ухвала суду чи постанова судді про це виноситься у нарадчій кімнаті й викладається у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду (ст.273 КПК) або суддею, якщо він розглядає справу одноособово. Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набирання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніше обраний (ч.1 ст.343 КПК). Рішення суду в цьому питанні викладається в резолютивній частині вироку (ч.1 ст. 335 КПК). Суд касаційної і наглядної інстанції, скасовуючи вирок і направляючи кримінальні справу на додаткове розслідування або новий судовий розгляд, вирішує питання про запобіжний захід у своїй ухвалі

чи постанові.

Запобіжний захід скасовується при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст.214 КПК), при поставленні виправдовувального вироку (ч. 13 ст.335 КПК), а також вироку, який звільняє підсудного від відбування покарання або засуджує його до покарання не пов’язаного з позбавленням волі; якщо підсудний перебуває під вартою, суд негайно звільняє його з під варти в залі судового засідання (ч. 1 ст. 342 КПК). Однак при умовному засудженні до позбавленням волі з обов’язковим залученням засудженого до праці суд з урахуванням особи та обставин справи вправі, а не зобов’язаний звільнити засудженого з-під варти (ч. 2 ст.342 КПК).

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, вирок та ухвала суду про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу повинні бути оголошені обвинуваченому (підозрюваному чи підсудному), а також доведенні до відома особистих чи громадських поручителів, командування військової частини, батьків, опікунів, піклувальників чи адміністрації дитячої установи.

При скасуванні або зміні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту копія постанови, вироку чи ухвали надсилається адміністрації місце попереднього ув’язнення і згідно із ст. 20 Закону України “Про попереднє ув’язнення “ від 30 червня 1993 року, підлягає виконанню негайно після її надходження.

Розділ 3. Процесуальний порядок застосування запобіжного заходу підписка про невиїзд.

Підписка про невиїзд є одним із найпоширеніших заходів, що застосовуються на практиці. Можливо тому він знайшов широко відображення як у підручниках з Кримінального процесу, так і в монографічних роботах вчених – процесуалістів та у періодичних виданнях.

Підписка про невиїзд, згідно із ст. 151 КПК, полягає у відібрані у підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов’язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Під місцем постійного проживання підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти населений пункт, у якому він за певною адресою має постійне житло взятий на постійний паспортний і військовий облік, проживає разом із сім’єю. Місце тимчасового знаходження підозрюваного чи обвинуваченого – це місце, в якому він перебуває у зв’язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо.

У радянській кримінально-процесуальній літературі та пострадянській російській літературі обґрунтовується думка про те, що місце проживання або тимчасового знаходження, з якого не повинен відлучатися обвинувачений (підозрюваний), визначає орган, котрий обирає запобіжний захід, з урахуванням можливостей та інтересів особи, до якої застосовується цей захід[11,12].

З цією думкою навряд чи може погодитись, оскільки, як вірно визначають українські вчені, закон не передбачає право органів розслідування, прокурора й суду при обранні підписки про невиїзд визначати підозрюваному чи обвинуваченому місце проживання на період провадження у справі. Він