законну сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Частина 5 ст.20 КПК передбачає можливість проведення виїзних судових засідань за місцем роботи, навчання, проживання підсудного або потерпілого або за місцем вчинення злочину. Це так звана зовнішня гласність. Але навіть коли кримінальна справа слухається в закритому судовому засіданні, цей принцип зовсім не виключається, бо діє так звана внутрішня гласність, що знаходить вияв у присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошується публічно. Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобам масової інформації.
Однак у вироках щодо справ, які слухалися у закритих судових засіданнях не повинно міститися відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду.
Діюче законодавство передбачає винятки з принципу гласності. Розгляд справ, в яких зачіпаються інтереси державної таємниці, завжди провадяться у закритих судових засіданнях (ч.І ст. 20 КПК),
Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані в законі України "Про державну таємницю".
Крім того за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-го віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 20 КПК). Закритий судовий розгляд може мати місце також у випадках коли цього вимагають інтереси *безпеки осіб, взятих під захист (ч. 1 ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").
Дія принципу гласності при провадженні попереднього розслідування обмежена, оскільки в цій стадії застосовується правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст. 12,1 КПК
Але особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор в обсязі, який вони визнають можливим, мають право поінформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч.2 ст.10 КПК) або дозволити це зробити іншим особам.
Якщо судом порушені вимоги закону, які встановлюють відкритий судовий розгляд справи, це розцінюється як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що тягне за собою безумовне скасування вироку (п.9 ч.2 ст.370 КПК).
3.10. Принцип презумпції невинуватості
Особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.І ст.62 Конституції України). Це - загальний зміст принципу презумпції (припущення) невинуватості в кримінальному процесі. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню, не інакше як за вироком суду відповідно до закону (ч.2 ст.15 КПК).
Зміст даного принципу знаходить свій вияв у таких правилах:
1. Визнати особу винуватою у вчиненні злочину може тільки суд обвинувальним вироком, що ппбрап законної сили.
Презумпція невинуватості є виявом не особистої думки тієї чи іншої особи, яка здійснює провадження по справі, а об'єктивно-правовим положенням.
Слідчий, який формує обвинувачення, пред'являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість обвинуваченого мають попередній характер.
Закон пов'язує можливість визнати особу винуватою у вчиненні злочину з обов'язковим проведенням судового розгляду - стадії, де зосереджені максимальні гарантії прав і законних інтересів обвинуваченого і перевірка доведеності обвинувачення. Остаточний висновок про винуватість особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набрання вироком законної сили обвинуваченого не можна називати злочинцем, оскільки обвинувачений це ще не винуватий.
Існуюча в діючому законодавстві можливість визнання особи винуватою в результаті закриття слідчим, прокурором кримінальної справи за нереабілітуючими підставами суперечить конституційному принципу презумпції невинуватості. Тому такі рішення повинен приймати тільки суд.
2. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість.
Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане положення випливає з ч.2 ст.62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь (ч.2 ст.327 КПК).
4. Недоведена винуватість має юридично те ж значення, що і доведена невинуватість.
Кримінально-процесуальний закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч.4 ст.327 КПК).
Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і націлює всіх посадових осіб і органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення всіх обставин справи, без чого не можливе обґрунтоване і справедливе вирішення і справедливе вирішення кримінальної справи судом.
Відхилення від вимог презумпції невинуватості веде до порушення законності в правосудді і порушення прав і законних інтересів громадян.
3.11. Принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи
Злочин, який є предметом дослідження по кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду.
Слідчий приступає до розслідування справи, а суд до його розгляду після того, як злочин вже був вчинений. Тому їх діяльність має ретроспективний характер (звернена в минуле) і спрямована на відтворення обставин вчинення злочину.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не може спостерігати досліджуєму ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів.
Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що гарантією встановлення істини у справі.
Частини 2 ст.22 КПК покладає на суд, прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і