об'єктивного дослідження обставин справи, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Вимога всебічного дослідження означає, що по кримінальній справі повинні бути висунуті і перевірені всі можливі версії про подію злочину, осіб, що його вчинили, мотиви злочину та інше [15, c.51]. Така перевірка спрямовує доказову діяльність, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доказування.
Повнота дослідження полягає у з'ясуванні всіх обставин, що входять в предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи (ст.ст.23,64,433 КПК).
Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадового особою всіх обставин справи.
Провадження по справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального ухилу.
Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку.
Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується рядом процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи зацікавлених у результаті справи осіб (ст.ст.54-63 КПК), про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти попереднього або судового слідства винесених по справі рішень (ст.ст. 246,281,368 КПК).
3.12. Принцип змагальності сторін та свобода в наданні ними свої доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
Пунктом 4 ч.З ст.39 Конституції України до основних засад кримінального судочинства віднесена змагальність сторі-н І свобода в наданні ними суду своїх доказів, і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності найбільш чітко виявляється у стадії судового розгляду, особливо в такій його частині, як судові дебати. в досудових стадіях його дія обмежена.
Змагальність - це така побудова судового розгляду, в якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від суду, який вирішує справу і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і вирішує кримінальну справу по суті.
Основними елементами змагальності є:
відокремлення функцій обвинувачення і захисту від функції правосуддя і здійснення їх незалежними один від одного суб'єктами;
наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення свої функцій (ст.261 КПК);
керуючи положення суду в процесі і надання тільки суду права й приймати по справі рішення.
Одним з напрямків судово-правової реформи в Україні є подальший розвиток змагальності в кримінальному судочинстві, усунення обвинувального нахилу в діяльності суду.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. вказав, що статею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно з ст.121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п.1 ст.253 КПК участь у судовому засіданні прокурора (п.18 Постанови)
Порушення принципу змагальності є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, який тягне за собою скасування вироку (п.9 ст.370 КПК).
3.13. Принцип участі представників громадських організацій і трудових колективів у кримінальному судочинстві
Цей принцип включає в себе:
- участь народних засідателів, громадських обвинувачів і громадських захисників у судовому розгляді (ч.З ст.17, ст.265 КПК);
- участь у судовому розгляді справ про злочини неповнолітніх представників підприємств, установ і організацій за місцем навчання або роботи неповнолітнього, представників громадських організацій за місцем роботи батьків підсудного (ст.443 КПК);
передача особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу (ст. 10 КПК);
передача закритої кримінальної справи або матеріалів про злочин на розгляд товариського суду (ст.8 КПК);
особиста і громадська порука як запобіжні заходи (ст.152.154 КПК);
покладення на колектив обов'язку по нагляду за засудженими умовно або з відстрочкою покарання і проведенню з ним виховної роботи (ч.Ю і 12 ст.335 КПК);
рішення суду про призначення неповнолітньому засудженому громадського вихователя (ст.445 КПК);
розгляд судом клопотань громадських організацій чи судових колективів про довгострокове зняття судимості (ч.І ст.414 КПК).
Широкий суспільно-політичний світогляд, багатий і різноманітний життєвий і професійний досвід народних засідателів, громадських обвинувачів і захисників, представників підприємств, установ і організацій, свіжість сприйняття, активна участь у судовому розгляді сприяють повному, всебічному й об'єктивному дослідженню обставин страви, прийняттю законних, обґрунтованих і справедливих рішень суду, охороні справ і законних інтересів громадян та організацій, виявленню та вжиттю заходів до усунення причин та умов вчинення злочинів, розширенню гласності, сприяють підвищенню авторитету суду і виховному впливу судових процесів.
ВИСНОВОК
Нормативні властивості принципів, імператив, закладений у них, визнаються в юридичній літературі усіма авторами. Але залишаються розбіжності з приводу способів нормативного закріплення принципів. Продовжуються дискусії про те, чи можна вважати принципом таке загальне положення, яке не одержало окремого формулювання в законна нормативний його зміст закріплений у низці норм.
Кримінально-процесуальний закон не містить конкретних вказівок щодо того, які з його положень є принципами судочинства. Це дозволяє будувати систему принципів, враховуючи ті чи інші приписи процесуального закону. При цьому, виходячи з нормативного характеру принципів процесу, необхідно враховувати, що форма закріплення їх в законі може бути різною. Одні принципи безпосередньо виражені в конкретних правових нормах, наприклад, здійснення правосуддя виключно судом (ст. 124 Конституції України, ст. 15 КПК), гласність судового розгляду (ст. 20 КПК, ст. 129 Конституції України), інші можуть випливати з ряду процесуальних норм, наприклад, публічність процесу (статті 4, 29, 45, 47 КІІК та ін. ), законність (статті 1, 2, 5, 25.КПК).
Думається, розбіжності в прийомах законодавчого закріплення