13. Про застосування до засуджених, які є алкого-ліками або наркоманами, примусового лікування та його припинення (ст. 411і КПК). Застосування судом приму-сового лікування засуджених до позбавлення волі від алкоголізму чи наркоманії може мати місце в процесі виконання вироку, коли таке лікування не було призна-чене під час розгляду і вирішення справи. Це питання вирішується суддею у місці відбування засудженим пока-рання за поданням адміністрації виправно-трудової уста-нови на підставі висновку лікарської комісії.

Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного судом, вирі-шується суддею за місцем знаходження виправно-трудо-вої установи або медичного закладу, де засуджений пере-буває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї уста-нови чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

14. Питання про застосування до засудженого пока-рання при наявності двох невиконаних вироків (ст. 413 КПК) виникає і вирішується судом у випадку, коли вия-виться, що стосовно засудженого ще є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок. У такому разі це питання вирішує суддя районного (міського) суду своєю постановою, якшо всі вироки постановлені суддями одноособово. Якщо хоча б один вирок постановлено районним (міським), окружним (міжрайонним) чи військовим судом гарнізо-ну, обласним і відповідним йому судом у колегіальному складі, порядок застосування покарання визначається ух-валою відповідного колегіального суду за всіма невико-наними вироками відповідно до вимог ст. 43 КК.[2]

15. Питання про всякого роду сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недо-ліками, можуть вирішуватися судом при умові, що їх вирішення не торкається суті вироку і не погіршує ста-новища засудженого. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирі-шенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» від 21 грудня 1990 р., суди вправі вирішувати при цьому питання про: застосування акту амністії, якщо його за-стосування є обов'язковим і суд при постановленій вироку не обговорював цього питання; звільнення з-під варти засудженого до покарання, не пов'язаного з поз-бавленням волі, якщо він знаходився під вартою, але суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу; ска-сування запобіжного заходу при виправданні підсудного чи звільненні його від покарання, якщо суд не вказав у вироку про його скасування; зарахування попереднього ув'язнення в строк відбуття покарання, якщо суд цього не зробив у вироку або допустив неточність при його обчисленні; скасування заходів для забезпечення цивіль-ного позову чи можливої конфіскації майна, якщо від-пала потреба в цих заходах, але суд вироком їх не скасу-вав; застосування відстрочки виконання вироку щодо додаткової міри покарання, якщо суд застосував ст. 46і КК, але її не конкретизував; виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це майно; долю речових доказів, якщо у вироку вона не вирішена; визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань; оплату праці захисника; долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, якщо суд не вирішив цього питання у вироку; уточнення посади чи виду діяльності, якщо суд, застосувавши покарання у вигляді позбавлення права посідати певні посади або займатися конкретною діяльністю, допустив у вироку неточні і неконкретні фор-мулювання; призначення громадського (судового) вихо-вателя неповнолітньому, коли його засуджено умовно, надана відстрочка виконання вироку або застосовано по-карання, не пов'язане з позбавленням волі; усунення неточностей, допущених у вироку при написанні прізви-ща, Імені, по батькові чи інших біографічних даних за-судженого; усунення описок та арифметичних помилок, які були допущені при постановленні вироку, за умови, що вони є очевидними, а їх виправлення не торкається суті вироку і не тягне погіршення становища засудже-ного.

Питання про визначення виду виправно-трудової ко-лонії засудженим до позбавлення волі може вирішуватися судом у процесі виконання вироку у випадках: а) коли суд не визначив у вироку виду колонії, але при цьому він не має права визначити його з більш суворим режимом; б) коли вирок щодо виду виправно-трудової колонії ска-сований у касаційному порядку або в порядку нагляду в зв'язку з неправильним визначенням виду колонії судом і справа в цій частині повернута на новий розгляд.[4]

Крім того, суди вправі і зобов'язані усунути й інші сумніви та невизначеність, які можуть виникнути після винесення вироку в зв'язку зі зміною обставин на момент його виконання. До них, зокрема, судова практика від-носить питання про: невиконання вироку в частині кон-фіскації майна, якщо актом амністії або помилування засуджений повністю звільнений від покарання і якщо до дня видання акта амністії або помилування вирок у час-тині конфіскації не був виконаний; розмір стягнення відшкодування шкоди із солідарних боржників, що зали-шалися після звільнення у порядку помилування одного з них; звернення за поданням прокурора або судового виконавця конфіскації на додатково виявлене майно за-судженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом конфіскації або придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком за умови, що не за-кінчився строк давності виконання вироку; передачу осіб, які засуджені умовно чи до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, або яким надана відстрочка вико-нання вироку, на перевиховання