за-собів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати ви-черпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого назав-жди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображувані в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписа-ми понятих. Тут маємо суперечність між необхідністю фік-сування в протоколах слідчих дій усієї отриманої інформа-ції та реальною можливістю її засвідчення. Зумовлюється це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину мо-жуть проводитися з використанням фахових знань за ме-тодикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки. Хід досліджень, у процесі яких застосову-ються спеціальні знання та різні сучасні науково-технічні засоби, не завжди можна контролювати, а результати та-ких досліджень не завжди доступні для безпосереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за до-помогою понятих може бути також небезпека для здоров'я безпосереднього сприйняття матеріального джерела інформації (отруйні речовини, радіоактивні ізотопи тощо). Тому такого роду дослідження, на думку В. М. Тертишни-ка, не можуть здійснюватися в рамках слідчих дій, де беруть участь поняті. У протоколах слідчих дій, ствер-джує він, можуть фіксуватися хід та результати дослі-джень, які виконуються без застосування фахових знань.
Але, на нашу думку, у протоколах слідчих дій можуть і провинні фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються з застосуванням і без застосування фахових знань.
Всі дії, які сприймаються, усвідомлюються при про-вадженні слідчої дії, повинні контролюватися та перевіря-тися понятими, що відображається в протоколі та засвід-чується їх підписами.
Література
Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. — К., 1999.—С.201—202.
Михайлов А. И. Сущность и значение предварительного следствия в советском уголовном судопроизводстве. — М., 1982. — С. 5—12.
Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. —
Т. 2. — С. 352.
Якубович Н. А. Теоретические основи предварительного следствия. —
М., 1971. — С. 105.
Гуляев А. П. Процессуальньїе сроки в стадиях возбуждения уго-ловного дела и предварительного следствия. — М., 1976. — С. 16.
Практика судів України в кримінальних справах. — К., 1993. № 4. — С. 229—230.
Строгович М. С. Учение о материальной истине в уголовном про-цессе. — М., 1947. — С. 202.
Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. — К. 1999. — С. 227—228.
Викторов Б. А. Развитие принципов советского предварительного
следствия и задачи дальнеишего совершенствования деятельности следственного аппарата ОВД. — М., 1969. — С. 14.
Наказ МВС України «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення
структури і організації діяльності органів досудового слідства в системі
МВС України» від 25 листопада 1992 р. № 745.
Быков В. М. Психологические аспекты взаимодействия следователя и органа дознания. — Омск, 1971. — С. 29
Федотова А. Ф. Зкспериментальная и прикладная психология. Л., 1971. — С. 29.
Гончаренко В. И. Научно-технические средства в следственной практике. — К., 1984. — С. 10.