У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався екс-перт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування ви-сновку.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити питання, яке поста-влене перед експертом. Категоричний висновок може бути позитивним або негативним. До висновку додається ілюст-ративний матеріал (фотознімки, схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом.

Висновок експерта не має переваг перед іншими дока-зами. Корені погляду на експертизу, як на «особливий» до-каз, сягають у теорію, яка визнавала експерта науковим суддею. Л. Є. Володимиров писав, що судді не можуть кри-тично ставитися до експертизи, для розуміння підстави якої треба кілька років наукових занять, їм залишається тільки йти слідом за авторитетною вказівкою експертів. Суд є самостійним у виборі експертів. Однак оскільки ос-танні обрані, суддя йде слідом за ними, як сліпий за своїм поводирем [6].

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливо-стей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою дія-льністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призна-чення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку.

Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком експерта та іншими даними по справі ще не свідчать про достовірність висновку. Суперечливі дані під-лягають новій оцінці, під час якої можуть бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтова-ним, таким, що має значення по справі;

2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201 КПК;

3) визнати висновок експерта необґрунтованим або су-мнівним щодо його правильності та при необхідності при-значити повторну експертизу або провести інші процесу-альні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.

Висновк

Проведення судової експертизи з кримінальних справ є самостійною процесуальною формою використання спеціальних знань у кримінальному процесі. Проведення експертизи — процесуальна дія, яка відрізняється від інших тим, що проводиться спеціалістом у формі дослідження наданих йому судом (суддею) об'єктів і матеріалів, котрі вже зібрані і приєднані до справи як процесуальні джерела доказів, що вимагають такого дослідження з використанням відповідних спеціальних знань, з метою з'ясування певних питань, які мають значення для правильного вирішення справи.

Встановлені КПК України правила призначення і проведення експертизи створюють самостійний правовий інститут (систему правових норм, що регулюють діяльність експерта, його права і обов'язки, порядок складання висновків, а також правовідносини, які виникають як між експертом і органом, що призначив експертизу, так й іншими учасниками кримінальної справи (потерпілий, підсудний) стосовно експерта і його висновку. В час науково-технічного прогресу суттєво зростає роль і значення експертизи [12].

В результаті оцінки висновку експерта суд може прийняти одне з таких рішень: 1) визнати висновок якісним, повним та обґрунтованим, таким, що має значення для справи, і включити його до числа інших джерел доказів та використовувати при доведенні обставин справи; 2) у випадках, коли експертиза буде визнана неповною або не досить зрозумілою, за клопотанням учасників судового розгляду чи за ініціативою суду може бути призначена додаткова експертиза, проведення якої доручається тому самому або іншому експерту; 3) коли ж висновок буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи чи з інших причин викликає сумнів у його правильності (наприклад, під час розгляду встановлені нові дані, які можуть вплинути на висновки експерта); при призначенні і проведенні експертизи допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо, суд може призначити повторну експертизу, проведення котрої доручається іншому експерту.

Література

Кримінальний кодекс України

Кримінально-процесуальний кодекс України

Закон України «Про судову експертизу»

Бычкова С.Ф. Становление и тенденции развития науки о судебной экспертизе. – Алма-Ата, 1994

Зотов Б.Л. Идентификация в криминалистике.– М., 1973

Криміналістика. За редакцією академіка П.Д. Біленчука. Київ, “Атіка”, 1998р.

Криміналістика за редакцією професора В.Ю.Шепітька.– К., 2001

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684 с.

Салтевский М.В. Идентификация и установление групповой принадлежности. – Х., 1965.

Сегай М.Я. Современные возможности судебных экспертиз в свете достижения науки и техники.– К., 1987.

Советская криминалистика. Под. ред. проф. В.К.Лисиченко. Киев, “Вища школа», 1998г.

Ціркаль В. Проведення експертизи у суді: організаційні питання // Право України. – 2004. - №1. – с.74