При відсутності або нейтралізації вказаної конфліктної ситуації після ознайомлення обвинуваченого з постановою і роз'яснення йому прав, передбачених ст. 142 КПК, слідчий проводить допит у такій послідовності. Спочатку слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення (ч. 6 ст. 146 КПК). Ці лаконічні приписи деякою мірою доповнюються тими, які вказані у статтях 145 і 146 КПК.

Практика підтверджує доцільність поділу першого допиту обвинуваченого на два етапи, що наочно відбивається і у протоколі допиту. На першому етапі з'ясовується лише ставлення обвинуваченого до висунутого проти нього обвинувачення. В зв'язку з цим обвинуваченому спочатку ставиться одне питання: «Чи визнаєте Ви себе винним у пред'явленому обвинуваченні?» Варіантів відповіді на таке запитання три: «Визнаю себе винним повністю», «Винним визнаю себе частково», «Винним себе не визнаю». Відповідь на це питання обвинувачений засвідчує своїм підписом, він може власноручно записати і саму відповідь.

23

Слід застерегти від негайного запису цієї стислої і, по суті, попередньої відповіді, оскільки зміст наступних показань може не підтвердити його відповідь про визнання вини.

Доказове значення має не ставлення обвинуваченого до обвинувачення, а фактичні дані, які він викладає у своїх показаннях. Зміст цих показань не зводиться лише до тих даних, які цілком або частково спростовують обвинувачення. При всій значущості найважливішого кримінально-процесуального положення про те, що обвинувачений не зобов'язаний доказувати свою невинність, закон дає широкі права обвинуваченому для здійснення активного захисту від обвинувачення. Випадки, коли обвинувачений байдуже ставиться і до обвинувачення в цілому, і до тих даних, якими воно обґрунтовується, у практиці дійсно трапляються, але є винятком. Поряд з активним спростуванням обвинувачення достовірними фактами чимала частина обвинувачених вдається до неправдивих показань, залякування і прямого насильства щодо свідків і співучасників. З іншого боку, практикою багаторазово підтверджена і зовсім інша поведінка обвинуваченого (так зване «діяльне розкаяння»), коли він дає докладні показання не тільки про обставини вчиненого злочину, але також про мотиви, приховані цінності, дає докази власної винності і не просить поблажливості ні на слідстві, ні на суді. Незалежно від позиції обвинуваченого щодо пред'явленого обвинувачення — заперечення або визнання вини, в його показаннях виявляється достатньо інформації, яка підлягає перевірці. Особливої уваги потребує заява про алібі, тобто посилання на перебування в іншому місці в той час, коли було вчинено злочин.

Перевірка показань обвинувачених провадиться і у ході їх допиту: ставляться уточнюючі запитання, пред'являються документи тощо. Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно (ч. З ст. 145 КПК). Крім того, відповідно до ст. 146 КПК обвинуваченому може бути надана можливість написати свої показання власноручно; це особливо виправдано при допитах, які потребують описування складних технологічних процесів.

24

У протокол необов'язково заносити всі питання, які ставив слідчий, оскільки зміст їх буває цілком зрозумілий з відповідей обвинуваченого. Однак, якщо запитання слідчого фіксується у протоколі, то воно повинно бути записане у тому формулюванні, в якому було поставлене.

Якщо у ході допиту робляться посилання на інші докази, у тому числі і на показання самого обвинуваченого, які він дав раніше, у протоколі необхідно досить повно вказати дані про джерела доказів, документи, предмети та ін. Оскільки до закінчення розслідування матеріали справи не систематизуються в остаточному вигляді, то при посиланні на раніше зроблені показання неможливо вказати, що вони знаходяться у певному томі, або послатися на посторінковий опис, як це робиться в обвинувальному висновку; у цьому разі вказується, що були зачитані показання особи, зроблені нею у певний день, дата якого зазначена у протоколі, а якщо пред'явлено документ, то вказується його найменування, дата складання і зміст зафіксованої в ньому операції або свідчення.

В разі, якщо допит неможливо закінчити протягом одного робочого дня, він переривається, а протокол оформлюється за тими ж загальними правилами; хід і результати допиту, який проводиться наступного дня, фіксується у протоколі додаткового допиту, в якому зазначаються не всі анкетні дані допитаного, а лише його прізвище, ім'я та по батькові. [ 13, с.152 ]

Загальні правила оформлення допиту регламентуються ст. 145 КПК і є такими. По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. На прохання обвинуваченого протокол може бути прочитаний йому слідчим. Обвинувачений має право вимагати внесення до протоколу доповнень і поправок. Доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Якщо протокол написано на кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо, а у кінці протоколу перед підписом обвинуваченого вказується, що протокол був прочитаний обвинуваче-

25

ним чи на його прохання слідчим. Слідчий підписує тільки останню сторінку протоколу, а також засвідчує своїм підписом внесені до протоколу поправки. Якщо в допиті обвинуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол.

Звукозапис допиту є додатковим засобом фіксації, прослуховування його дозволяє уникнути неточностей при складанні протоколу допиту слідчим, а згодом дає можливість оцінити правильність і повноту протоколу, перевірити заяви підсудного з цього приводу. Однак найдокладніша стенограма, звукозапис не можуть передати всіх змістових відтінків запитань та відповідей, тим більше, що безпосереднє спілкування супроводжується мімікою і