РЕФЕРАТ

на тему:

“ЕВТАНАЗІЯ ”

ЗМІСТ

І. Поняття евтаназії

ІІ. Форми евтаназії

ІІІ. Морально-етичні та правові проблеми евтаназії

IV. Медико-біологічні аспекти евтаназії

І. Поняття евтаназії.

Саме поняття евтаназії в Україні та супроводжувані нею діяння на протязі багатьох десятиліть складали одну з тих таємниць, в які медицина намагалася нікого не посвячувати. Цьому свідчить той факт, що навіть самого визначення терміну евтаназія не можливо знайти в більшості радянських словників та енциклопедій. Це питання так залишалося б поза потаємною завісою, якби не білетика. Саме завдяки досягненням в області білетики ці питання були виведені в „світ” та стали предметом суспільної дискусії. Вперше тлумачення терміну евтаназія на території колишнього СРСР з’явилося в останньому виданні Великої Радянської енциклопедії 1986р.: „Евтаназія – умисне прискорення настання смерті невиліковно хворого з метою припинення його страждань”.

На сьогоднішній день діапазон переконань щодо питання евтаназії як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників –-дуже і дуже широкий. Одні називають евтаназію припиненням страждань, або прискоренням смерті, хтось задоволенням бажання смерті, а інші – просто самогубством або вбивством. І все ж, для того, щоб говорити про евтаназію вкрай важливою є необхідність розмежування між філософським, медичним та правовим, зокрема кримінально-правовим визначенням евтаназії, оскільки в першому випадку ми маємо справу із внутрішньою суттю цього терміну, в другому – із її процедурою, а в третьому – із встановленням відповідальності за її вчинення.

Отже, в філософському значенні евтаназія – мистецтво полегшення настання смерті. В медичному – практика або метод здійснювані лікарем за проханням пацієнта, які є спрямовані на досягнення безболісної смерті, в цілях припинення психологічних та фізичних страждань хворого. З позиції загальної теорії права евтаназія -– це умисне прискорення смерті безнадійно хворої людини з метою припинення її страждань, яка виконується за її проханням.

Із усього вищесказаного можна зробити один спільний для усіх тлумачень терміну „евтаназія” висновок:

а) об’єктом евтаназії може бути лише життя невиліковно хворої людини, яку чекає болісна та повільна смерть (тобто, не можна вдаватися до евтаназії, коли людина страждає, але її життя ще можна врятувати. Адже, наприклад, при хронічному загостренні виразки шлунку хворий теж відчуває нестерпну біль, проте це не дає підстав для застосування евтаназії).

б) мотивом евтаназії повинні виступати співчуття, милосердя, жаль до невиліковно хворого, а ціллю – позбавлення від страждань шляхом його умисного умертвлення.

ІІ. Форми евтаназії.

В залежності від характеру заходів, які застосовуються для досягнення штучного умертвлення хворого евтаназія може здійснюватися у двох формах: активній і пасивній.

Активна евтаназія (так званий метод „наповненого шприца”) – це умисне спричинення невиліковно хворому за його ж власним проханням швидкої та легкої смерті з метою позбавлення його від обтяжливих та болісних фізичних страждань. В реальному житті активна евтаназія здійснюється в різноманітних формах і зумовлюється різноманітною мотивацією. Найбільш поширеним мотивом евтаназії являється співчуття лікаря, рідних, близьких і друзів. За звичай вона проводиться за бажанням хворого.

Щодо способів здійснення евтаназії, то вона може проводитися за такими формами:

а) „вбивство із милосердя” – відбувається у випадках, коли лікар, спостерігаючи страждання хворого і буду не в змозі їх усунути, за його (хворого) наполегливим проханням, наприклад, вводить йому надмірну дозу знеболюючого препарату, в результаті чого настає бажаний летальний наслідок.

Характерним прикладом такої форми евтаназії може слугувати судовий процес у Відні над чотирма медсестрами „милосердя”, які з 1983 по 1989 роки умертвили 50 хворих за допомогою сильнодіючих снодійних препаратів. За їх словами, вони лиш хотіли покласти край мукам своїх беззахисних та безпомічних пацієнтів.

б) „самогубство, асистоване лікарем” – відбувається тоді, коли лікар тільки допомагає безнадійно хворому покінчити життя самогубством (наприклад, дає таблетки, після вживання яких неминучо настає смерть) вирішальні дії пацієнт здійснює сам.

Прикладом цьому є випадок Зигмунда Фрейда. В 1923 р. він дізнався про те, що хворий на рак ротової порожнини. Його лікар, Макс Шор, дав обіцянку Фрейду, що в разі, коли хвороба приведе до постійного нестерпного болю, він не дасть пацієнтові страждати на марно. З кожним роком Фрейду робили все більше і більше операцій, його щелепа постійно зменшувалася через чергові видалення лікарями підозрілих тканин. За час своєї хвороби Фрейд переніс 31 хірургічну операцію. Після того як пухлину було визнано неоперабельною, на Фрейда найшли болі, які не вщухали ні в день ні в вночі. Тоді, 21 вересня 1939 р. Фрейд нагадав своєму лікарю про дану ним обіцянку. Через дві доби Шор ввів Фрейду дозу морфію достатню для того, щоб він спочив на віки.

в) „безпосередньо активна евтаназія” в результаті якої хворий сам активізує пристрій, наданий йому іншою особою, дія якого призводить до швидкої та безболісної смерті.

Прикладом такої форми слугує сенсаційна справа американського лікаря Джека Кеворкяна, який винайшов та втілив у життя „машину смерті”, за допомогою якої він „відправив на той світ” 130 хворих за їх проханням. Кеворкян, отримавши фінансову допомогу зі сторони багатьох американських філантропів, винайшов апарат „мерситрон”. Натискаючи на його кнопку пацієнт самостійно вводить собі снодійне, а потім мерситрон автоматично вприскує в вену сплячого хлорид калію, який паралізує серцевий м’яз. За цей винахід Джека неодноразово притягували до суду, але суд присяжних щоразу виправдовував його. Проте, лікарської ліцензії його все ж таки позбавили.

Пасивна (негативна) евтаназія (так званий „метод відкладеного шприца”) – здійснюється способом умисного утримання від виконання дій спрямованих на підтримання життя невиліковно хворого з метою позбавлення його