Йдеться про стан людини, яка знаходиться в такій ситуації, коли за певних фізичних причин вона не може скоїти самогубство, позбавивши себе від страждань. Пасивна евтаназія найчастіше виконується шляхом бездіяльності – хворому не надається невідкладна медична допомога.

Інколи, будучи в такому стані, особа не тільки не може самостійно заподіяти собі смерть, а й виказати свої побажання щодо цього. В даній ситуації цілком закономірно випливає питання: чи може хтось, окрім самого хворого, бути наділеним правом прийняття такого рішення? Тут відповідь ніби-то очевидна – „ні”, адже за ст. 27 Конституції України „кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя та здоров’я”, які визнаються найвищою цінністю не тільки законодавством України, а й законодавчими актами інших цивілізованих держав.

Проте, інколи практика свідчить про протилежне. Типовий приклад — трагедія, що розігралася в Каліфорнії (США) навколо долі приреченої на смерть Тері Шиаво.

Тері Шиаво протягом 15 років знаходилася в стані церебральної смерті. Її існування підтримувалося живильним розчином, що штучно вводиться в її організм за допомогою спеціальної установки. Хворій був 41 рік, і в такому стані вона могла існувати достатньо довго, фактично до біологічної смерті в результаті природного процесу старіння, тобто десь через 30—40 років. Надії на одужання у лікарів не було. Рішення повинне було бути ухвалене від її імені близькими родичами. В даному випадку — її чоловік і батьки.

Чоловік, Майкл Шиаво, що протягом 15 років виконував свій обов'язок перед смертельно хворою людиною, не отримував нічого взамін. Ймовірно, у нього могла виникнути потреба в новому шлюбі, в реалізації права батьківства і багато іншого, чого, по об'єктивних, не залежних ні від кого причин, не міг йому дати шлюб з Т. Шиаво. Новий шлюб і реалізація в ньому цих потреб юридично були неможливі за наявності попереднього, а розірвання попереднього неможливе через недієздатність однієї із сторін. Виникло замкнуте колло. У батьків, Роберта і Мері Шиндлер, Т. Шиаво — єдина дитина. Реалізувати своє права на материнство і батьківство іншим способом, як зберегти Тері життя, вони, через вік, були неспроможні.

На думку професора Ю.А. Дмітрієва, і в цьому він, напевно, має рацію, юридично пріоритет на стороні М. Шиаво. Він приводить наступну аргументацію. Очевидно, що Т. Шиаво після досягнення 21-річного віку (вік повноліття в США) стала повністю дієздатною. Це відбулося до початку смертельного захворювання. Саме у цьому віці або трохи пізніше вона свідомо одружилася з М. Шиаво, тобто утворила з ним сім’ю, у зв'язку з чим її сімейні зв'язки з батьками набулили другорядного характер.

Тому саме Майкл Шиаво, а не батьки Тері, правомочний був вирішувати питання про відключення системи життєзабезпечення.

Суд Флоріди за позовом М. Шиаво 18 березня 2005 р. ухвалив рішення відключити Т. Шиаво від апарату штучного живлення. Але в конфлікт між сторонами, що сперечаються, вступив президент США Дж. Буш з ініціативою законопроекту про збереження штучного живлення смертельно хворій жінці. Проте справа закінчилася тим, що Верховний суд США ухвалив остаточне рішення про задоволення позову М. Шиаво.

Деякі дослідники проблематики евтаназії виділяють ще однієї її форму — проміжну між активною і пасивною, називаючи її «підтримуваним самогубством». До даної форми вони відносять випадки сприяння лікаря настанню смерті пацієнта за допомогою забезпечення необхідними для цього засобами або інформацією (летальною дозою снодійного тощо). Наприклад, екс-президент Франції Франсуа Міттеран, що страждав останньою стадією раку, після консультації з особистим лікарем свідомо припинив прийом ліків

Так звана змішана форма евтаназії характеризується дією — лікар радить, надає засоби для позбавлення життя хворого. Тому «підтримуване самогубство» не утворює самостійну форму евтаназії, а залежно від змісту діяння лікаря всього лише є різновидом активної форми евтаназії або кримінально некараним сприянням в самогубстві.

Окремі автори розрізняють пряму і непряму евтаназію, що відображає мотивацію професійних рішень лікаря. Пряма евтаназія – коли лікар має намір скоротити життя пацієнта; непряма евтаназія — коли смерть хворого прискорюється як непрямий (побічний) наслідок дій лікаря, спрямованих на іншу мету. Як правило, мова йде про збільшення доз знеболюючого (опіоїдів), внаслідок чого життя хворого скорочується.

Також частіше в медичній, рідше в юридичній літературі зустрічається термін ортотаназія (відмова від дорогого лікування) і дистаназія (продовження життя хворого, визнаного невиліковним, не зважаючи ні на що).

Профессор Р.Н. Лєбєдєв, один з лідерів реанімації в наший країні широко використовує термін «антиевтаназія», що означає застосування всіх можливих або принаймні звичайних засобів, спрямованих на підтримання життя. Спеціально виділяється поняття «гістаназія» — «підтримання лікарем життя хворого, визнаного невиліковним, хоча і надмірно не страждаючого, за допомогою надзвичайних, іноді дорогих засобів».

ІІІ. Морально-етичні та правові проблеми евтаназії.

Остання третина минулого століття ознаменована дивовижними і неймовірними досягненнями в галузі біомедичних наук. Раніше людству не доводилося серйозно замислюватися над проблемами клонування, сурогатного материнства, трансплантації органів, штучної підтримки і продовження життя і тому подібне Можна з упевненістю сказати, що в цій сфері відбулася справжня наукова революція. В цілому такі досягнення носять позитивний характер, хоча всіх можливих наслідків цих відкриттів передбачати і усвідомити повною мірою поки неможливо.

Досягнення сучасної медицини, виходячи на рівень управління людським життям, деколи вступають в суперечність з традиційними етично-світоглядними принципами. Суспільство не завжди готове до народжених прогресом нових морально-етичних дилем. У тому числі — проблема евтаназії, що має не тільки юридичне, але й яскраво виражене етичне забарвлення.

Мораль