Варто зазначити, що оскільки взяття під варту (або як його ще називають арешт) є найсуворішим із запобіжних заходів то його

застосування має додаткові гарантії дотримання прав громадян, додаткові умови його застосування. Особа, взята під варту, фізично ізолюється

від суспільства і тримається під охороною.

Значення застосування попереднього ув’язнення визначається перш за все тим, що воно є найбільш ефективним запобіжним заходом з точки

зору можливості досягнення мети, що ставляться перед ним.

Якщо при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, велике значення має психологічний характер їх впливу на

поведінку обвинуваченого (підозрюваного), то при взятті під варту на перший план виступає фізичне обмеження волі, у результаті якого різко

знижається можливість скритися від слідства і суду, перешкодити здійсненню завдань кримінального судочинства і продовжити злочинну

діяльність.

Оскільки взяття під варту пов’язане із суттєвими обмеженнями особистісної свободи, то застосовувати цей запобіжний захід у суворій

відповідності з законодавством.

У КПК зазначено, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у

вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований у справах про

злочин, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК).

Винятковими обставинами можна вважати, наприклад, відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого, порушення ним

запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у

справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання засудженим, якому дозволено короткостроковий виїзд з місця

позбавлення волі ( ч2,3 ст. 390 КПК).

У законі закріплена ще одна умова застосування запобіжного заходу, що аналізується. Згідно із ст. 434 КПК взяття під варту неповнолітніх

повинне мати винятковий характер.

При обранні у якості запобіжного заходу взяття під варту повинні затримуватися вимоги ст. 14 КПК. Ніхто не може бути заарештований

інакше як на підставі судового рішення.

Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений

законом чи судовим вироком.

До недавнього часу однією з гарантій дотримання законності при обрані у якості запобіжного заходу взяття під варту було санкціонування

його прокурором, який при вирішенні питання про санкцію зобов’язаний був ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що містять підстави

для взяття під варту, і в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого, а неповнолітнього підозрюваного чи

обвинуваченого у всіх випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 29 КПК Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим

рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У п. 13 перехідних положеннях Конституції України говориться, що протягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцією

зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення

огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Зазначений п’ятирічний термін закінчився 28 червня 2001 року. У зв’язку з цим 21 червня 2001 року у КПК України було внесено

відповідні зміни.

У даний час запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується, як і передбачено у Конституції України, менше за мотивованою

постановою судді або ухвалою суду.

У західних країнах уже давно існує досвід застосування арешту менше органами суду. Так, у Франції, наприклад, мандат на арешт, що

являє собою звернене до публічних збройних сил розпорядження про розшук обвинувачення й супроводження його в указаній у мандаті

арештний будинок, де його приймуть і будуть утримувати, видає слідчий суддя1.

Згідно з параграфом 114 КПК ФРН рішення про слідчий арешт приймає суддя у формі письмового наказу.

В Україні на даний момент практика застосування як запобіжного заходу взяття під варту виглядає таким чином : якщо орган дізнання,

слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду.

Таке ж подання в праві внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають

підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на

затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може впроваджуватися більше

72 годин, а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в

цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, а при необхідності бере

пояснення в особи, у проваджені якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явиться і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання не має підстав.

2) Про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд в праві обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід не

пов’язаний із триманням під вартою.

Якщо для обрання затриманому запобіжний захід необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини,

які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя в праві продовжити затримання до десяти, а за клопотанням

підозрюваного, обвинуваченого – до 15 діб, про що вносяться постанови.