щодо особи, яка не затримувалася суддя в праві відкласти його розгляд на строк до 10 діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей

період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк (ч. 1-6,8 ст. 165ќ КПК України).

Порядок тримання осіб, взятих під варту визначається Законом України “Про попереднє ув’язнення”.

Місцями попереднього ув’язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є : 1) слідчі ізолятори МВС і

служби безпеки України - як правило; 2) тюрми МВС – в окремих випадках; 3) місця тримання затриманих (ізолятори тимчасового тримання

або гауптвахта) – не більше трьох діб, а якщо доставка в слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних

шляхів сполучення – до десяти діб; 4) штрафні ізолятори виправно – трудових колоній або гауптвахта – для осіб, які відбувають покарання в

місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (ч. 3, 4,

5 ст. 155 КПК, ст. 4 Закону України “ Про попереднє ув’язнення”).

У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

його тримають у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21

Закону України “Про міліцію”).

Взятих під вартою осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці,

захисту ув’язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав

за можливою постановою особи або органу в провадженні яких знаходиться справа, або начальника установи для попереднього ув’язнення,

санкціонованої прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі

виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону України “Про попереднє

ув’язнення”).

Особи, взяті під варту, мають право на 8 – годинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних

та інших діях, за винятком невідкладних випадків; на побачення із захисником наодинці, без обмежень кількості побачень та їх тривалості з

моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, у провадженні яких знаходиться

справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Скарги, заяви й листи, адресовані прокуророві, перегляду не підлягають і надсилаються за

адресою протягом доби з часу їх подачі. Скарги, заяви й листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню

істини в кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі чи органу, у проваджені яких знаходиться

справа, про що сповіщається особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за провадженням дізнання або слідства (ч. 1

ст. 9, ч. 4 ст. 12, ч.2, 5 ст. 13 Закону України “Про попереднє ув’язнення”).

Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” кореспонденція Уповноваженому та

його представником від осіб, які затримані, перебувають під вартою, в місцях позбавлення волі та в місцях примусового тримання чи лікування,

а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та

перевірок.

Крім того, з дозволу особи або органу, які провадять справу, родичам та іншим особам може бути надано можливість побачення з

заарештованим. Таке побачення триває від однієї до двох годин і надається, як правило, не більше одного разу на місяць (ст. 162 КПК).

Останнє положення не сприймається закордонними вченими. Серед інших рекомендацій вони пропонують, зокрема, дати можливість

сім’ї і друзям необмеженого побачення з заарештованим на попередньому слідстві1.

Строк тримання під вартою, як правило, не може тривати більш як два місяці. У випадках коли у цей строк розслідування справи

закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержання законів органами дізнання і судового

слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев’яти місяців – за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим,

області, міст Києва, Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо про тяжкі

злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців – за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником або самим цим прокурором в

особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України (ч. 1,2 ст. 156 КПК України).

Обвинувачений, який тримається під вартою, підлягає негайному звільненню адміністрацією установи в перший день після закінчення цього

строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред’явлення йому матеріалів для

ознайомлення осіб, яку тримають під вартою. Персональна відповідальність за звільнення ув’язненого покладається в цьому році на

начальника місця попереднього ув’язнення (ч. 8 ст. 156 КПК, ч. 3 ст. 20 Закону України “Про попереднє ув’язнення”).

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як

запобіжного заходу не враховуються (ч. 5 ст. 156 КПК України ).

У кожному випадку коли розслідування справи у певному обсязі у