5) один із співучасників за дорученням інших співучасників (ст. 104 ЦПК) [19];

6) батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ч. 3 ст. 101 ЦПК) [19];

7) інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до представництва в цій справі.

Представниками в цивільному процесі можуть бути громадяни, які досягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво. Це правило встановлено пп. 1, 2 ст. 116 ЦПК [19] і означає, що необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Але у визначенні цивільного процесуального становища обмежено дієздатних осіб допущена колізія між окремими нормативними правилами. Так, положення ч. 1 ст. 111 ЦПК [19] про те, що особи, визнані в установленому порядку обмежено дієздатними, не можуть особисто брати участь у цивільному процесі, а їхні права й інтереси захищають у суді піклувальники, і правило п. 2 ст. 116 ЦПК [19], згідно з яким такі особи не можуть здійснювати представництво в суді, підлягає критичній оцінці. Відповідно до ст. 27-42 Цивільного кодексу [18] обмеження дієздатності громадян поширюється лише на розпорядження ними майном, одержання заробітної плати, пенсій чи інших видів прибутків і розпорядження ними. Щодо здійснення особистих немайнових прав дієздатність таких осіб не обмежується. Вони можуть реалізовувати свої політичні та трудові права, нести дисциплінарну та кримінальну відповідальність. Обмеження цивільної процесуальної дієздатності не передбачене також чинним законодавством. Частина 2 ст. 260 ЦПК [19] надає обмежено дієздатному громадянинові право порушити цивільний процес у справі про скасування обмеження в дієздатності. Отже, зміст ст. 111 і п. 2 ст. 116 ЦПК [19] у цій частині не узгоджується зі ст. 27-42 Цивільного кодексу [18] ст. 260 ЦПК [19], з відповідними нормами інших галузей права і потребує приведення у відповідність з ними [21, 150].

Не можуть бути представниками адвокати, які отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, установлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів у випадку, зазначеному в п. 6 ст. 112 ЦПК [19].

Якщо особа, яка виключена з колегії адвокатів, працює юрисконсультом чи на іншій посаді в організації, то в справах таких організацій вона може виконувати функції представника в суді (п. 2 ст. 112 ЦПК) [19]. Такі особи можуть також здійснювати представництво осіб, які перебувають під їхньою опікою чи піклуванням.

На забезпечення законності в здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ч. 2 ст. 116 ЦПК [19], що забороняє суддям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною в справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У противному разі недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені в нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу.

1.2. Суб'єкти судового представництва

Судовими представниками можуть бути громадяни, що досягли повноліття. Особи, визнані у встановленому законом порядку повністю або обмежено недієздатними, а також неповнолітні правом на виконання представницьких функцій не володіють.

Згідно ст. 44 ЦПК [19] суб'єктами судового представництва можуть бути [22, 73]:–

адвокати;–

працівники державних установ, підприємств і інших кооперативних і громадських організацій;–

уповноважені професійних спілок – у справах робітників і службовців, а також осіб, права і інтереси яких захищаються професійними спілками;–

уповноважені організацій, яким законом, статутом або положенням надане право захищати права і інтереси членів цих організацій;–

уповноважені організацій, яким законом, статутом або положенням надане право захищати права і інтереси інших осіб;–

один з процесуальних співучасників за дорученням інших співучасників (ст. 35 ЦПК) [19];–

особи, допущені судом, що розглядає справу, до представництва по даній справі.

Разом з тим цивільний процесуальний закон встановлює для певної категорії праводієздатних громадян спеціальні обмеження в їх праві бути представниками в суді. У відповідності зі ст. 47 ЦПК [19] не можуть бути представниками в цивільному процесі особи, виключені з колегії адвокатів, а також судді, слідчі, прокурори. Однак це не означає, що вони взагалі не можуть бути суб'єктами судового представництва. Вони правомочні брати участь в процесі як законні представники або як представники відповідних установ, підприємств, організацій, в яких перебувають на службі. Крім громадян суб'єктами судового представництва в цивільному процесі є організації, що володіють правами юридичної особи. Так, фабричний, заводський, місцевий комітет професійної спілки, що представляє інтереси робітників і службовців, користується правами юридичної особи. Аналогічними правами наділені ради первинних (цехових) організацій Товариства раціоналізаторів і винахідників. Але можливі випадки, коли організації, що виконують представницькі функції, юридичними особами не є.

Отже, громадяни, що беруть участь в процесі як зацікавлені особи, мають право доручити захист своїх прав і інтересів, що охороняються законом в суді спеціально особам, що залучаються для цього, званим представниками (ст. 43 ЦПК) [19]. У такій же мірі ці повноваження мають і установи, підприємства, організації. Якщо орган юридичної особи є колегіальним, то його права і інтереси захищаються в цивільному процесі практично тільки за допомогою представництва. Сам орган юридичної особи може брати участь при розгляді судом цивільної справи лише в тому випадку, якщо він є одноосібним. Наприклад, директор заводу має право самостійно брати