У справах осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми, процесуальними представниками є опікуни, призначені для охорони й управління майном безвісно відсутнього (ст. 44 Цивільного кодексу [18] ст. 111 ЦПК [19]).

У справі, в якій повинен брати участь спадкоємець померлої чи оголошеної в установленому порядку померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним представником виступає опікун, призначений для управління та охорони спадкового майна (ч. 3 ст. 111 ЦПК) [19].

Законні представники можуть доручити вести справу в суді іншій особі, яку вони обрали як представника (ч. 4 ст. 111 ЦПК) [19].

Основами виникнення судового представництва є юридичні факти, внаслідок яких одну особу уповноважують здійснювати представницькі функції в суді з метою захисту прав іншої особи.

Договірне представництво – це представництво, основою виникнення якого є волевиявлення представника і довірителя, іншими словами в його основі лежить цивільно-правовий договір доручення (ст. 1000 ЦК). Договірне представництво може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами і іншими працівниками підприємств, установ, організацій, співучасниками і іншими особами, які допущені судом до здійснення процесуальних функцій представника.

З точки зору Комарова В.В., в основі здійснення функцій судового представника юрисконсультом лежить договір доручення, а не трудовий договір, як вважають деякі вчені [3, 160]. Трудовим договором визначається об'єм взаємних прав і обов'язків працівника і роботодавця. Для вступу в правовідносини з іншими суб'єктами юрисконсульту, при виконанні ним своїх трудових обов'язків, необхідне спеціальне оформлення повноважень, передбачене відповідним законом. Згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством повноваження юрисконсульта як судового представника повинні підтверджуватися належним чином оформленою довіреністю, яка є письмовим повноваженням, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 244 ЦК) [18].

2.2. Особливості законного і договірного представництва

Законне представництво має місце у випадках, якщо права і інтереси недієздатних громадян, що охороняються законом, а також громадян, які не мають повної дієздатності, і громадян, визнаних обмежено дієздатними, захищають в суді їх батьки, всиновлювачі, хранителі або опікуни. У справах, в яких повинен брати участь громадянин, визнаний безвісно відсутнім, його законним представником виступає опікун, призначений для охорони і управління майном безвісно відсутнього. У справах, в яких повинен брати участь спадкоємець особи, вмерлої або оголошеної у встановленому порядку вмерлим, якщо спадщина ще ніким не прийнята, як законний представник спадкоємця виступає опікун, призначений для охорони і управління спадковим майном (ст. 111 ЦПК) [19].

Законне представництво виникає на основі закону, адміністративного або судового акту при наявності таких юридичних фактів, як походження дітей від певних батьків, усиновлення, встановлення опіки над неповнолітніми, особами, визнаними недієздатними або обмежено дієздатними, призначення опіки над майном безвісно відсутнього і т.д.

Згідно ст. 131 КпШС [12] опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років, і над громадянами, які визнані судом недієздатними внаслідок психічної хвороби або слабоумства. У відповідності зі ст. 132 КпШС [12] опіка встановлюється над неповнолітніми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

З моменту надбання неповнолітнім цивільної процесуальної дієздатності, а також з моменту вступу рішення в законну силу, яким відмінене обмеження дієздатності громадянина або його дієздатність відновлена, функції законного представництва батьків, всиновлювачів, опікунів припиняються.

Згідно із загальним правилом законними представниками, як і іншими судовими представниками, можуть бути лише повнолітні дієздатні громадяни. Виключення стосуються батьків, які відносно своїх дітей не тільки в праві, а і зобов'язані виконувати функції законних представників, і в тих випадках, якщо вони самі не досягли повноліття (ст. 60 КпШС [12], ст. 111 ЦПК [19]).

У відповідності зі ст. 132 КпШС [12] опіка може бути встановлена також над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права і інтереси. Опікун, що призначається в цьому випадку не може бути визнаний законним представником, оскільки одного факту опіки недостатньо для здійснення в суді процесуальних дій від імені і в інтересах повнолітнього дієздатного громадянина з метою захисту його суб'єктивних прав. Для ведення справи в суді він повинен мати належно оформлене доручення підопічного, що є основою виникнення договірного, а не законного представництва.

Особливістю законного представництва є те, що законні представники можуть доручити ведення справи в суді іншій особі, яку вони обрали як представник (ч. 4 ст. 111 ЦПК) [19], причому останній буде діяти в процесі як договірний представник.

На основі законодавства, що раніше діяло в процесуальній літературі нарівні із законним і добровільним виділявся такий вигляд судового представництва, як суспільне. Насамперед це було зумовлено тим, що юридична консультація ради профспілок мала право надавати безкоштовну юридичну допомогу при реалізації права на судовий захист членам профспілки, членам їх сімей і пенсіонерам (пп. 1.2 Положення про юридичну консультацію ради профспілок, затвердженого Президією ВЦСПС 20 червня 1958 р.) [3, 162].

З урахуванням цього пізніше здійснювалося тлумачення положень, закріплених ст. 244 КЗпП [10] про