право професійних спілок представляти інтереси працівників в сфері виробництва, праці, побуту і культури, та надання профспілкам права публічного захисту в суді суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом робітників і службовців, здійснення судового представництва без згоди на це особи, хто представлений. Аналогічно тлумачилися і положення чинного цивільного процесуального законодавства, відповідно до яких представниками сторін і третіх осіб можуть бути уповноважені профспілок, діючі виключно на основі довіреності відповідного профспілкового органу (п. 2 ст. 112, п. 3 ст. 113 ЦПК) [19].
Подібне тлумачення вказаних положень закону пояснюється передусім проведенням політики максимального регулювання державою приватноправового життя громадян.
У даний момент з урахуванням здійснюваних перетворень в правовому житті суспільства проводиться ідея обмеження надмірного регулюючого втручання держави в приватне життя індивідуума, що в принципі виключає можливість публічного захисту прав громадян профспілками або іншими громадськими організаціями. На здійснення будь-якого права, що належить суб'єкту, в тому числі і права на судовий захист, необхідна його згода, його волевиявлення. При цьому тільки від самого суб'єкта права повинно залежати, буде він це право реалізовувати особисто або через представника.
Невипадково новий Закон України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності» від 15.09.1999 р. [8], наділяючи профспілки, їх об'єднання правом представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звертання за захистом суб'єктивних прав до судових органів, до Уповноваженого Верховної Ради по правах людини, а також в міжнародні судові установи (ч. 4 ст. 19 Закону) [8], передбачає, що виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації має право представляти інтереси працівників при розгляді трудових індивідуальних суперечок тільки за їх дорученням (п. 8 ч. 1 ст. 38 Закону) [8].
Це, з точки зору Комарова В.В., дає всі підстави стверджувати, що представництво профспілок є за своєю правовою природою договірним (добровільним). У основі його виникнення повинен лежати договір доручення між профспілкою і особою, права якого підлягають захисту [3, 164].
У той же час потрібно звернути увагу на певну специфіку цього представництва, зокрема на особливості його виникнення. Вони зумовлені закріпленими у вказаному вище Законі України положеннями, відповідно до яких професійна спілка (профспілка) – це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами по роду їх професійної (трудової) діяльності (навчання) створення якої здійснюється з метою представництва і захисту трудових, соціально-економічних прав і інтересів членів профспілки (ст. ст. 1 – ч. 1 ст. 2 Закону) [8].
При цьому важливо підкреслити, що на відміну від чинного трудового і цивільного процесуального законодавства (ст. 244 КзпП [10], ч. 2 ст. 112 ЦПК [19]) що передбачає необмежене право профспілок по здійсненню представницьких функцій і захисту прав робітників і службовців, новий Закон надає їм таке право при розгляді в суді індивідуальних трудових суперечок виключно відносно членів відповідної профспілкової організації (ст. 2, ч. 1 ст. 19 Закону) [8].
Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що основою виникнення представництва профспілок, при розгляді в суді індивідуальних трудових суперечок, по-перше, є факт членства робітника або службовця у відповідній профспілковій організації, що має згідно із законом право надавати юридичну допомогу своїм членам при реалізації ними права на судовий захист, і, по-друге, наявність доручення від імені, права якого підлягають судовому захисту, на здійснення представницьких функцій відповідною профспілковою організацією.
Право здійснення представництва і захисту інтересів робітників і службовців незалежно від їх членства в профспілковій організації закон надає професійним спілкам тільки при вирішенні колективних трудових суперечок (ч. 2 ст. 19 Закону) [8].
Відповідно до чинного законодавства підлягають розгляду в суді справи про визнання страйку незаконним (ст. 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)» від 03.03.1998 р. [9]).
Крім цього, у випадках, передбачених цим законом, і коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення по дозволу колективної трудової суперечки (конфлікту) сторонами не враховані, Національна служба посередництва і примирення може звертатися із заявою про дозвіл колективної трудової суперечки (конфлікту) відповідно в Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди (ст. 25 вказаного Закону) [9].
Крім профспілок, згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством, представницькі функції в суді можуть здійснювати і інші громадські організації, якщо їх статутом або положенням їм надано право захищати права і інтереси членів цих організацій (п. 3 ст. 112 ЦПК) [19]. Твердження про можливості здійснювати представницькі функції в суді іншими громадськими організаціями засновується також на розширювальному тлумаченні ст. 20 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. [6], що передбачає, що об'єднання громадян, які признаються політичною партією або громадською організацією незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка і ін.), користуються правом представляти і захищати законні інтереси своїх членів (учасників) в державних і суспільних органах.
Потрібно зазначити, що аналіз статутів, на основі яких функціонують існуючі в Україні громадські організації, дозволяє зробити висновок, що правом здійснювати представництво в суді з метою захисту суб'єктивних прав членів цих організацій вони не наділені.
І це, з точки зору Комарова В.В., цілком об?рунтовано, оскільки громадські організації створюються з метою задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних і інших спільних інтересів (ст. 3 Закону України «Про об'єднання громадян» [6]), що передбачає здійснення представницьких функцій лише у відносинах з державними і іншими органами, в яких вирішуються питання, пов'язані з реалізацією прав і обов'язків цих організацій і їх