Спеціальні повноваження судового представника стосуються здійснення ним найбільш важливих дій, пов'язаних з розпорядженням об'єктом процесу, визначенням характеру судового захисту. Щоб між довірителем і представником не сталося яких-небудь непорозумінь з приводу таких дій, повноваження на їх здійснення повинні спеціально обмовлятися в уповноважуючому документі.

Згідно ст. 46 ЦПК [19] до даного виду повноважень відносяться права на [22, 78]:–

передачу справи в товариський або третейський суд;–

повна або часткова відмова від позовних вимог;–

визнання позову;–

зміна предмета позову;–

укладення мирової угоди;–

передачу повноважень іншій особі (передоручення);–

оскарження рішення суду;–

пред'явлення виконавчого листа до стягнення;–

отримання присудженого майна або грошей.

Представники, діючі від імені недієздатних, отримують, як правило, всі повноваження. Обмеження в їх правовому становищі, пов'язані із здійсненням ряду операцій, встановлені ст. 133 КпШС [12] України.

Громадські організації, виступаючі в суді як представники своїх членів, набувають загальні повноваження. Надання їм інших повноважень залежить від волі зацікавлених осіб.

Для участі в цивільному процесі кожний представник зобов'язаний підтвердити свої повноваження. Батьки і всиновлювачі представляють в суд свідоцтва про народження дітей, паспорти з відмітками про утриманців, опікуни – посвідчення про їх призначення. Представники, що беруть участь в процесі із згоди своїх довірителів, представляють від останніх письмову довіреність, засвідчену [22, 80]:–

нотаріальними конторами, а також установами, підприємствами, організаціями, де працює або вчиться довіритель;–

управлінням будинку, в якому він проживає;–

адміністрацією стаціонарної лікувальної установи, в якій громадянин знаходиться на лікуванні;–

відповідною військовою частиною, якщо довіреність видається військовослужбовцем.–

Довіреність, що видається громадянином, що знаходиться в ув'язненні, пересвідчується адміністрацією місця ув'язнення. Повноваження адвоката упевняються ордером, що видається юридичною консультацією (ст. 45 ЦПК) [19]. Довіреність від імені юридичної особи особливому посвідченню не підлягає. Уповноважуючим актом може явитися заявлене в судовому засіданні клопотання самого довірителя про допуск в розгляд справи його представника.

Довіреність може бути двох видів: разові і загальні. Разова довіреність дається довірителем на участь по одній справі в одному суді. Загальна – на веден­ня всіх цивільних справ, що торкаються інтересів довірителя у всіх судових орга­нах. Термін дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо в ній термін не вказаний, вона дійсна в межах одного року від дня видачі (ст. 67 ЦПК) [19].

Організації, що виконують функції судового представництва, при направленні в суд свого працівника забезпечують його документом, що свідчить про дане йому доручення на ведення в суді цивільної справи.

Висновки

Отже, представництво в цивільному процесі є процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їй можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів.

Таким чином, представництво в цивільному процесі – це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в постановленні законного і об?рунтованого рішення.

Судовими представниками можуть бути громадяни, що досягли повноліття. Особи, визнані у встановленому законом порядку повністю або обмежено недієздатними, а також неповнолітні правом на виконання представницьких функцій не володіють.

В навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов'язкове (добровільне поділяється на договірне і громадське); законне, договірне, громадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов'язкове; добровільне (договірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, представництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, договірне (добровільне) та ін. Зазначена класифікація процесуального представництва на види свідчить, що вона проведена за змішаними класифікуючими ознаками – одночасно на підставах і за способом виникнення з введенням додаткових критеріїв – за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється.

Чинне процесуальне законодавство відносить судового представника до осіб, що беруть участь в справі (ст. 98 ЦПК). Незважаючи на це, деякі автори вважають це рішення законодавця неправильним, об?рунтовуючи свою точку зору тим, що представники діють в захист інтересів особи, яку представляють, і тільки від його імені, а тому вони не мають юридичної зацікавленості в справі, їх процесуальні права зумовлені об'ємом прав особи, яка представлена, а це означає, що дії, які вони виконують в процесі, не носять самостійного характеру. Інші вчені на основі аналізу ознак, що характеризують осіб, що беруть участь в справі, включають до їх складу і представників. Цей висновок є, з точки зору Комарова В.В., більш переконливим. Твердження про те, що представники не мають юридичної зацікавленості