Четверта група об'єднує підстави, які констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. Сюди входять такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи затим самим обвинуваченням (п. 9-10 ст. 6 КПК України).

Відсутність події злочину (п. 1 ст. 6 КПК України) є підставою, що кличе за собою відмову в порушенні справи в тих випадках, коли взагалі не було події, про яку надходила заява (повідомлення), або сама подія мала місце, але не може бути визнана подією злочину. Прикладами відсутності події злочину можуть бути такі ситуації: смерть людини сталася внаслідок дії стихійних сил природи (під час повені, грози тощо); за результатами перевірки заяви про зґвалтування виявилося, що насильницького акту взагалі не було.

Відсутність в діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК України).

Дана підстава застосовується, коли встановлено, що подія, з приводу якої надійшли заява або повідомлення, мала місце, була результатом вчиненого особою діяння (дії або бездіяльності), але сама по собі не є злочином, оскільки:

а) відсутній хоча б один з елементів складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона);

б) наявні обставини, які виключають суспільну небезпеку діяння. До них належать: необхідна оборона, крайня необхідність та затримання злочинця.

Слід мати на увазі, що в ряді статей Кримінального кодексу України передбачаються спеціальні умови, лише за наявністю яких може настати кримінальна відповідальність за певні дії. Такими умовами для різних складів злочину є попереднє вчинення аналогічних дій раніше, обов'язковий мінімальний розмір заподіяної діянням шкоди, наявність спеціального попередження адміністративних органів у зв'язку з вчиненням такої дії.

Закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 48 КК України. Відмова у порушенні кримінальної справи у зв'язку із закінченням строку давності зазвичай пов'язується з тим, що притягнення до кримінальної відповідальності через довгий час після вчинення злочину є недоцільним, оскільки правопорушник за цей час втратив суспільну небезпечність. Проте за цією підставою не може бути відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявою або за повідомленням про злочин, за який за законом може бути призначена смертна кара. Не застосовуються строки давності до військових, нацистських злочинців та тих громадян, які в період Великої Вітчизняної війни проводили активну каральну діяльність, брали участь у вбивствах людей.

Необхідно враховувати, що плин давності припиняється, коли особа, яка вчинила злочин, приховається від слідства чи суду. В таких випадках плин давності поновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. При цьому така особа не може бути притягнута до відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років і за цей час вона не вчинила ніякого іншого злочину, що перервав плин строку давності.

Плин строку давності переривається, якщо особа вчинює новий злочин, за який їй може бути призначене позбавлення волі на строк понад два роки.

Амністія та помилування - це акти вищого органу державної влади. Вони, не відміняючи закону, який встановлює відповідальність за цей або інший злочин, звільняють осіб, які вчинили ці злочини, від кримінальної відповідальності, а також повністю або частково від покарання, передбачають заміну призначеного судом покарання більш м'яким або зняття судимості.

Смерть особи, яка вчинила злочин, робить провадження у кримінальній справі безпредметним. Відмова у порушенні кримінальної справи може мати місце тільки тоді, коли дані, отримані в ході перевірки, підтверджують, що діяння, яке досліджується, є злочином і було вчинено саме цією особою.

Третя група підстав до відмови в порушенні кримінальної справи відноситься до справ приватного обвинувачення. Законодавець встановив дві такі підстави: примирення потерпілого з обвинуваченим та відсутність скарги потерпілого.

У практиці зустрічаються випадки, коли слідчі органів внутрішніх справ та працівники дізнання, отримавши заяву від громадянина і встановивши в ході перевірки, що вона відноситься до категорії приватного обвинувачення, не направляють її за належністю до суду, а виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і роз'яснюють потерпілому його право звернутися безпосередньо до суду в порядку приватного обвинувачення. Така практика є незаконною.

В п.9 ст. б КПК України говориться, що кримінальна справа не може бути порушена "щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави".

Згідно із ст. 403 КПК України , вирок , ухвала або постанова суду ,що набрали законної сили,є обов'язкові для всіх державних та громадських установ, підприємств та організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

У відповідності з п. 10 ст. 6 КПК України не допускається порушення кримінальної справи "щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню".

Як і вирок суду, постанова органу розслідування та прокурора, винесена у відповідності із законом, має властивість загальнообов'язковості та стабільності.

Підстави для відмови в порушенні кримінальної справи можуть бути поділені на дві такі групи: а) реабілітуючі - ті, що виходять з факту невинності особи у вчиненні злочину та відсутності