Реабілітуючі підстави відмови у порушенні справи вказані в п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. б КПК України, а нереабілітуючі - в інших її пунктах. У разі відмови в порушенні кримінальної справи за нереабілітуючими підставами потрібна згода прокурора або рішення суду.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи оформляється у відповідності з вимогами ст. 99, 130 КПК України та складається з вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині постанови вказуються дата, час, місце винесення постанови, ким вона винесена і з якого приводу.

Описова частина постанови містить чітко викладені підстави до відмови в порушенні справи. Це рішення має бути обов'язково обґрунтованим, з посиланням на відповідну норму кримінально-процесуального закону (відповідний пункт ст. б, п. 2 ст. 97 та ст. 99 КПК України), якою керуються орган дізнання, слідчий, прокурор, приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Якщо для висновку про відмову в порушенні кримінальної справи необхідний аналіз статті кримінально-правової норми, то в описовій частині постанови слід посилатися і на відповідну статтю кримінального кодексу.

В резолютивній частині постанови формулюється рішення про відмову в порушенні справи. Тут також має бути зазначено долю речових доказів - предметів, документів та інших матеріалів, вилучених при перевірці, а також викладено порядок оскарження прийнятого рішення. Копія постанови обов'язково вручається заявникові та іншим зацікавленим особам.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокурору, а якщо така постанова винесена прокурором - вищому прокурору. Скарга подається особою, інтересів якої вона торкається, або її представником протягом семи днів з моменту отримання копії постанови.

У разі незгоди прокурора відмінити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи скарга на цю постанову подається особою, інтересів якої вона торкається, або її представником до суду в порядку, передбаченому ст. 236' КПК України.

Постанова судді або ухвала суду про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона торкається, або її представником протягом семи днів з дня отримання копії постанови або ухвали до вищого суду.

3. ПІДСТАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

У відповідності із ст. 94 КПК України "справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину".

Підстава до порушення кримінальної справи має містити два необхідних елементи: 1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду; 2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.

Що слід розуміти як ознаки злочину?

Виходячи із змісту ст. 7 Кримінального кодексу України, злочином вважається суспільне небезпечне та протиправне діяння, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність.

Злочином може бути тільки діяння, тобто дія або бездіяльність. Злочином є тільки суспільне небезпечне діяння. Суспільна небезпечність - якість, що виявляється в тому, що такою дією заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди об'єктам, які перебувають під охороною кримінального закону. Злочином є тільки таке протиправне та суспільне небезпечне діяння, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним кримінальним законом.

На підставі викладеного під "даними, які вказують на присутність ознак злочину", слід розуміти докази, що вказують на те, що діяння, яке розглядається, є суспільне небезпечним, протиправним та карається кримінальне.

Достатніми даними, які вказують на наявність ознак злочину, слід вважати наявність доказів, що підтверджують реальність конкретного посягання на конкретний об'єкт кримінально-правової охорони (наявність об'єкта та об'єктивної; сторони конкретного складу злочину). В кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення справи розв'язується компетентною особою за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням всієї сукупності первісних матеріалів.

Безперечно, що на. момент порушення кримінальної справи не завжди є можливість встановити, хто вчинив злочин і ступінь провини кожного з його учасників. Але закон цього і не вимагає. На практиці багато справ порушуються за фактом вчиненого злочину (пограбування, крадіжки, розбою, вбивства тощо), що є припустимим та правомірним.

Однак у ряді випадків злочин може бути вчинений лише певними суб'єктами, у зв'язку з чим їх виявлення входить в поняття "встановлення ознак злочину" (ухилення від сплати податків, хабар, переслідування за критику, порушення правил торгівлі, ухилення від лікування венеричного захворювання, дезертирство та ін.). Тут закон пов'язує можливість кримінальної відповідальності тільки з діями осіб, які мають особливий статус (суб'єкт підприємництва, посадова особа, хворий, військовослужбовець тощо), В такому разі ознаки злочину будуть містити в собі й дані про суб'єкт злочину, а кримінальна справа порушується щодо конкретної особи за конкретною статтею Кримінального кодексу України.

Дані, що вказують на наявність ознак злочину, мають бути достатніми, а це значить, що вони повинні з достовірністю вказувати на наявність названих обставин складу

Таким чином, кримінальна справа порушується за наявністю приводів до її порушення (ст. 98 КПК України) та за відсутністю обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК України).

Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Говорячи про прийняття будь-якого процесуального рішення, мають на увазі ряд моментів:

а) який орган має право прийняти рішення про виконання цієї дії та реалізувати її;

б) в які строки має бути прийнято та реалізовано рішення;

в) які конкретні дії мають передувати прийняттю рішення і в якій процесуальній формі виконуватися;

г) як документально має бути оформлено прийняте рішення;

д) які можуть бути наслідки прийнятого